«Вище себе не підскочиш» (народне прислів’я).

Сучасна криза в розумінні права, що стримує розвиток його загальної теорії та заважає науковому пізнанню поняття права, стала не в останню чергу наслідком тієї обставини, що в юридичній науці тривалий час задавали тон вчені-цивілісти. Цивілістична догматика регулярно спрямовувала теоретико-правові дослідження на методологічно безперспективний шлях, щоразу заводячи теорію в глухий кут та кризовий стан.

Експансію вчених-цивілістів у загальну теорію і навіть філософію права не можна пояснити нічим іншим, як втратою наукового інтересу до свого власного предмета теоретичних досліджень – цивільного права. Адже справжній вчений-цивіліст, для якого обраний ним предмет залишається недостатньо пізнаним через появу нових «білих плям» у зв’язку з розвитком науки та суспільства, – такий вчений не стане відмовлятися від наукового осмислення нового та поглиблення загальної теорії цивільного права заради того, аби зрадити своїй науковій галузі, щоб намагатися збирати творчий доробок на «чужій ниві».

Як на характерний приклад такого «цивілістичного» теоретика і філософа права можна вказати на досить відомого в радянські часи, в тому числі в Україні, професора С.С. Алексєєва, творчий та науковий шлях якого був наступним:

У 1952 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Акцептна форма розрахунків між соціалістичними організаціями за радянським цивільним правом». З 1954 року – доцент кафедри цивільного права Свердловського юридичного інституту. 1960 року захистив докторську дисертацію за темою «Предмет радянського соціалістичного цивільного права». На цьому з цивільним правом було покінчено, оскільки далі йдуть: 1961–1988 р.р. – завідувач кафедри теорії держави і права Свердловського юридичного інституту. З 1962 року професор. Далі у період 1988–1995 р.р. С.С. Алексєєв директор Інституту філософії та права Уральського відділення АН СРСР (згодом – РАН), один із творців цієї наукової установи.

Уже в його ранніх цивілістичних роботах поряд із конкретними рекомендаціями щодо вдосконалення договірних зв’язків та цивільного законодавства простежується постановка загальних проблем теорії права. Зауважимо: не загальної теорії цивільного або загальної теорії приватного права, а саме загальних проблем загальної теорії права.

В наступні роки С. С. Алексєєв видав фундаментальні монографії, підручники й численні статті з теорії права та держави, завоювавши загальне визнання як «видатний теоретик права». Разом з тим, починаючи з жовтня-листопада 1991 року головним напрямком діяльності для нього стала організація дослідницького центру приватного права. Саме цікаве, що такий центр був організований на базі Комітету конституційного нагляду СРСР, а потім перетворений у дослідницький центр приватного права при Президентові РФ, де він у 1991–1995 рр. був головою Ради.

Однак при цьому вагомих праць з проблематики цивільного права ми у нього не знаходимо, а от філософсько-правова тематика стає надовго предметом інтересів нашого професора.

Виявляється, відомий вчений-цивіліст нічого вагомого у цивільно-правовій науці не сказав, зате багато видав теоретико- та філософсько-правових опусів. Щоправда, усі вони так само не додали вагомого внеску в наукову скарбницю уже загальної теорії права та держави, а багато в чому навпаки додали осучаснену чергову порцію старих плутаних уявлень дореволюційних колег-цивілістів (Коркунова та ін.).

Зрозуміло, що нікому не заборонено займатися тими науками і проблемами, до яких лежить душа. Проте для цього потрібно мати здібність відмовлятися від методів дослідження старого предмета, зокрема, традиційного з давніх часів формально-логічного методу цивільного права, та засвоювати необхідний метод пізнання свого нового предмета – теорії та філософії права, яким є матеріалістична діалектика. А з цим у нашого професора якось не склалося… Тут уже цивілістична догматика, заснована на формально-логічному методі, безсила, і врешті-решт «черпання води решетом» залишить черпальника з порожнім відром.

Варто нагадати, що у когорту теоретиків права С.С. Алексєєв заходив як «твердий» прибічник марксизму, що він підкреслював в усіх працях радянського періоду (хоч дійсно глибокого знання цього вчення професор не набув). А завершив свої філософсько-правові пошуки він не менш «твердим» антимарксистом, для якого марксистське вчення виявилося не більш ніж історичним непорозумінням. 

А дарма. Коли б він хоча б познайомився з марксистським вченням, він би знайшов думку Маркса про те, що разом з предметом пізнання необхідно має змінюватися й метод його дослідження. Право взагалі не можна досліджувати тим самим методом, як цивільне право...

Та справа не в згаданому ідеологічному перевертневі. На жаль, чимало правознавців в Україні потрапили під вплив авторитету (насправді, штучно надутого) цього «цивілістичного» теоретика й філософа права. Хоч були у нас не менш авторитетні вчені союзного масштабу, зокрема, світлої пам’яті академік В.К. Мамутов, який (не в приклад згаданому науковцю), до кінця свого наукового шляху зберігав вірність своєму предмету наукового інтересу – господарському праву.

При цьому його теоретико-правові знання були значно більш послідовними й глибокими порівняно з уявленнями «цивілістичного» теоретика права. Про що свідчить, зокрема, те, що В.К. Мамутов виступив у якості першого рецензента загального вчення про право (див. першу книгу «Диалектика права. Общее учение о праве»), досить кваліфіковано оцінивши дану працю (в якій, між іншим, надано чимало критичного аналізу теоретичних уявлень також і згаданого С.С.Алексєєва).

Проте послідовники «цивілістичного» теоретика права в Україні усе ще задають тон в юридичній науці - на шкоду розвитку вітчизняного правознавства та, особливо, юридичної практики, руйнуючи національну юридичну науку і разом з нею національну правову систему. Для того, щоб зупинити той руйнівний процес, який затягнувся уже на три десятиліття, потрібно найперше з’ясувати його витоки та його рушійні сили. Цьому й присвячені дані замітки.

____

Як ти човен назвеш, так він і попливе.    

Предмет гордості цивілістичної думки – Цивільний кодекс, яким на початку ХІХ ст. Наполеон здійснив масштабну кодифікацію цивільного права та надав потужний поштовх для наступного кодифікаційного процесу в багатьох країнах світу, а водночас заклав основу формування нового буржуазного суспільства, закріпивши в його нормах недоторканість приватної власності, рівність учасників цивільного обороту, свободу укладання цивільно-правових договорів, а також секуляризацію сімейних відносин. При його складанні широко використовувалися досягнення юридичної науки того часу.  

Втім, цивільна наука не стояла на місці, як і розвиток власності, цивільного обороту та держави. І уже набагато перевершують масштаб Кодексу Наполеона сучасні кодифікатори цивільного права в Україні, ухваливши на початку ХХІ ст. (16.01.2003року) Цивільний кодекс України (далі – ЦК), загальний обсяг якого складає 1308 статей (90 глав), розміщених у шести книгах:

1 – Загальні положення

2 – Особисті немайнові права фізичної особи

3 – Право власності та інші речові права

4 – Право інтелектуальної власності

5 – Зобов’язальне право

6 – Спадкове право

Далі ми звернемося окремо до структури ЦК й змісту цього шестикнижжя, але спочатку звернемо увагу на вибір самої назви кодексу.

Слово «цивільний» (походить від лат. civilis – цивільний, рос. гражданский), у тлумачному словнику української мови має три значення: 1) Який стосується правових відносин громадян між собою і з державними органами та організаціями; 2) який не належить до війська, не стосується військових справ, невійськовий; 3) нецерковний, недуховний, світський.

Американська мовна традиція цивільною вважає людину, яка не належить до збройних сил або поліції чи пожежної охорони.    

За законами війни цивільні – це особи, що не належать до озброєних формувань (збройних сил чи ополчення, не є комбатантами, те, що можна назвати мирним населенням).

Як бачимо, до двох останніх значень слова «цивільний» ні французький кодекс Наполеона, ні ЦК не мають безпосереднього відношення. Принаймні, зв’язати протилежності змісту військового та церковного з власністю і свободою договору може лише надто розвинена фантазія або, навпаки, її відсутність.

Схоже, останнє й сталося в давнину, коли юристи Давнього Риму майнові правові відносини визначили в якості цивільного права, тобто права громадян. Civis – громадянин, отже право громадян є «цивільним правом», без пошуку особливого смислу. А які права найперші й найважливіші? - Власності, володіння, тобто майнові права. Цивілісти й назвали цю свою частину права "цивільним" (або рос. "гражданским") правом, уникаючи зайвих заморочок.        

Далі буде