Футбол: ВАР и право

Про нову технологію в чемпіонаті України.

Відеоасистент рефері (ВАР) у тому варіанті, як його запроваджено в чемпіонаті України, від самого початку перетворений на суддівську технологію неправомірного впливу на результат матчу, що суперечить принципам чесної гри та суті спорту, і навіть створює можливість порушення вимог кримінального законодавства України.

Технічний аспект застосування ВАР.

ВАР, за його ідеєю та функціональним призначенням, належить розглядати виключно як технічний засіб головного судді матчу для отримання технічної (але не консультативної) допомоги при трактуванні окремих ігрових епізодів у певних ігрових ситуаціях, які суддівській бригаді матчу одномоментно кваліфікувати без їх фіксації та відеоповтору складно.

Такі епізоди можуть бути а) поміченими, б) не поміченими головним суддею матчу або його помічниками. В залежності від цього, ініціатива залучення ВАР для перегляду епізоду має виходити: у випадку «а» – від головного судді, у випадку «б» – від судді ВАР. Проте в обох випадках гру для перегляду епізоду зупиняє лише головний суддя.

При цьому необхідне чітке обмеження переліку ситуацій для застосування ВАР під час матчу лише тими випадками, коли помилкове рішення судді створює реальну можливість суттєво вплинути на перебіг і результат матчу; водночас належить уникнути створення ситуацій затягування часу через зловживання ВАР'ом.

Перелік ситуацій, в яких використовується ВАР, доцільно обмежити трьома ситуаціями, в яких суддя зобов’язаний прийняти рішення про: 1) зарахування або  незарахування голу, 2) призначення або непризначення пенальті, 3) видалення або невидалення гравця з поля.  

Усі вказані питання регламентуються спортивно-технічними нормами, тому рішення судді матчу з цих питань є остаточними, оскарженню і перегляду не підлягають. В іншому разі у спортивне змагання буде внесений безлад. Так само судді ВАР не повинні коментувати епізод чи в інший спосіб «підказувати» головному судді його рішення. Їх обов’язок – надати «картинки» спірних епізодів (по можливості, з виведенням їх на екран на стадіоні).      

Організаційний аспект застосування ВАР.  

Вибіркове використання ВАР в окремих матчах кожного туру чемпіонату, а не в усіх матчах, створює реальну можливість для керівного суддівського органу маніпулювати даною технологією в інтересах певних суб’єктів.

Таким чином, по-перше, порушується спортивний принцип рівності всіх учасників змагання, а крім того, створюються додаткові корупційні ризики, що справляє негативний вплив на розвиток футболу і в цілому спорту в Україні. Через це належить виключити свідомий вплив керівних органів футбольного арбітражу на використання ВАР у конкретних матчах.

А для цього доцільно затвердити Положення про порядок використання ВАР у чемпіонаті України з футболу, передбачивши, що визначення матчів, на яких задіяний ВАР, відбувається жеребкуванням, з участю у ньому представників футбольних клубів. 

Одночасно таким же чином доцільно призначати суддів ВАР.

Можливий і інший варіант рішення, наприклад, складання єдиного графіку використання ВАР почергово на матчах кожного учасника на увесь час чемпіонату.  

***

Разом з тим, саме по собі призначення суддів ВАР, навіть за графіком, не вирішує проблему об’єктивного суддівства, адже це призначення відбувається у контексті відношення «головний суддя – суддя ВАР».

Оскільки щодо трактування ігрових ситуацій остаточне рішення приймає головний суддя, то вирішальною мірою від нього залежить якість арбітражу матчу. Тому ключове значення має процедура призначення суддів на матчі чемпіонату. Якщо для кубкових змагань доцільно визначати суддівську бригаду зі складу групи найбільш кваліфікованих арбітрів шляхом жеребкування, то для чемпіонату доцільно формувати єдиний графік на увесь чемпіонат, наперед визначаючи суддівські бригади матчів.

При цьому графік має бути погоджений не менш як двома третинами голосів на зборах представників клубів прем’єр-ліги. А у разі потреби заміни головного судді матчу така заміна здійснюється з числа визначених графіком резервних суддів.                               

Такий порядок зменшить можливості керівництва суддівського корпусу опосередковано маніпулювати результатами чемпіонату, призначаючи «вигідних» суддів на усі матчі однієї команди і «невигідних» суддів на матчі іншої команди. Саме на це вказує аналіз суддівських призначень на матчі за участю перших двох команд чемпіонату, які борються за «золото».  

Так само, як упереджене правосуддя в житті руйнує законність і правовий порядок, а відтак є небезпечним для суспільства, так і упереджене спортивне суддівство руйнує спорт як суспільний інститут. Запобігти цьому і повинно не тільки запровадження нових технологій, а й належна організація їх використання.  

* * *

Ще деякі міркування з приводу футбольних правил 

У футболі є правила гри, які трактуються суддями й експертами неоднозначно і потребують їх удосконалення. Таких правил чимало, проте на одне з них варто звернути увагу особливо. Чому? – Тому що йдеться про спортивні санкції у вигляді попередження (жовтою карткою), котре може призвести до вилучення гравця у разі, якщо це друга жовта картка в матчі, за порушення, яке на таку санкцію не заслуговує, проте може суттєво вплинути на результат матчу.

Мова йде про санкцію за так звану «симуляцію», трактування якої виявляється дуже сумнівним, оскільки дає великий простір для маніпуляцій арбітру у таких ситуаціях, які можуть суттєво вплинути на результат матчу. Як правило, факт «симуляції» фіксується у разі падіння гравця атакуючої команди у карному майданчику суперника, коли постає питання про призначення / не призначення пенальті. Трактування цієї ситуації як «симуляції» звільняє арбітра від такого важливого рішення, хоч насправді падіння атакуючого гравця часто є наслідком цілком спортивної боротьби.   

Якщо звернутися до переліку у Правилах тих порушень, за які гравець основного складу отримує попередження з показом жовтої картки, то футболіст заслуговує його, якщо він: 

1) винен у неспортивній поведінці; 

2) словом або дією демонструє незгоду з рішенням судді; 

3) систематично порушує Правила; 

4) навмисне затягує відновлення гри; 

5) не дотримується визначену відстань при поновленні гри штрафним, вільним або кутовим ударами або вкиданням з-за бокової лінії; 

6) виходить, повертається або самовільно йде з поля без дозволу судді.

Як бачимо, у наведеному переліку «симуляція» може трактуватися хіба що як «неспортивна поведінка». Проте, як уже сказано, «артистичні» падіння гравця атаки – явище рідке, значно частіше падіння у карному майданчику є наслідком спортивної боротьби. Тут «неспортивну поведінку» футболісту «малюють» самі арбітри, діючи як справжні симулянти, уникаючи брати відповідальність за своє рішення, однак ніхто їх за це й не думає карати.

Інша справа, коли гравець, який упав у карному майданчику, починає активно демонструвати незгоду з рішенням судді, який не побачив в епізоді пенальті. В такому разі це не «симуляція», а дія, що підпадає під пункт "2)" переліку порушень. У цьому випадку показати жовту картку гравцеві суддя має повне право.

А щодо «симуляції», то було б цілком достатньо усного попередження, якщо арбітр вбачає у діях гравця спробу «домалювати» пенальті (а це іноді відбувається напівсвідомо). І лише у випадку повторної аналогічної спроби може бути показано жовту картку.

Такі уточнення до трактування правил футболу тим більш необхідні, коли ще враховувати нові можливості застосування ВАР у сучасному футболі.

Наведені міркування виникли при перегляді матчу молодіжних команд U-19 «Шахтар» - «Динамо», в якому арбітр за якихось 10-15 хвилин показав жовті картки гравцю однієї, а потім іншої команди за звичайне падіння одного й другого у карному майданчику суперника, хоча в обох епізодах цілком можна було обмежитися усними  попередженнями.  

    + + +

    Спостерігаючи за футбольними матчами іспанського й англійського чемпіонатів, звертає на себе увагу той факт, що при падіннях у карному майданчику суперника арбітри вкрай рідко карають гравців атакуючої команди жовтими картками за "симуляцію". Вони просто не звертають увагу на апеляції футболістів. Це зайвий раз переконує в доцільності внести ті корективи в правила, про які сказано вище, а саме: спочатку усно попереджувати гравця за апеляції щодо призначення пенальті, а лише за повторне дисциплінарне порушення карати жовтою карткою.     

* * *

І ще роздуми про футбольні правила

Чимало дискусій виникає з приводу футбольного правила «положення поза грою» (офсайд), через яке навіть ВАР потрапляє під критику, не кажучи про арбітра в полі. У застосуванні даного правила є багато нюансів, щодо яких були, є і будуть суперечки, проте один момент видається таким, що потребує коригування даного правила. Мова йде про надмірну абсолютизацію вказаного правила, що спотворює саму ідею його запровадження, якою малось на меті усунути перевагу атакуючої команди над обороною суперника за рахунок регулювання відстані перебування атакуючих гравців до воріт суперника.

За правилами, офсайд має місце, коли гравець, що здійснює атакуючі дії в напрямку воріт суперника, в початковий момент пасу або передачі м'яча йому від іншого гравця своєї команди, не повинен знаходитися ближче до воріт, ніж гравці команди, що обороняється. Якщо на момент передачі йому м’яча або удару по воротах гравець перебуває ближче до лінії воріт суперника, ніж знаходиться м’яч і передостанній гравець суперника, така ситуація фіксується як офсайд. Гравець не перебуває в положенні «поза грою», якщо він знаходиться на одній лінії з передостаннім гравцем суперника або якщо перебуває на своїй половині поля.

Що мається на увазі під абсолютизацією даного правила? – Те, що згідно з ним, перебуваючи навіть у десяти сантиметрах за центральною лінією на чужій половині поля, гравець може опинитися в положенні «поза грою», хоча до воріт суперника йому рухатися 45-50 метрів. У цій ситуації його перевага виглядає у кращому разі гіпотетично, вона практично дорівнює нулю, оскільки у гравців суперника є цілком реальна можливість наздогнати його і захистити свої ворота. На практиці випадків, коли гравцю з центра поля вдається безперешкодно дійти з м’ячем до воріт суперника і вразити їх значно менше, ніж тих випадків, коли положення «поза грою» фіксується в 5-10 метрах від центральної лінії поля.  

Дискусії викликає також застосування ще одного правила, яке за своєю ідеєю нагадує правило офсайду. Мова йде про «фол останньої надії», за який в якості спортивної санкції застосовується вилучення порушника з поля. Так, у нещодавньому матчі «Шахтаря» з «Динамо» було показано червону картку гравцю «Динамо» Забарному. У коментарях з приводу цього рішення арбітра вказувалося на те, що з урахуванням значної відстані до воріт і знаходження неподалік від епізоду ще одного захисника трактувати епізод як «фол останньої надії» не було достатніх підстав і можна було обмежитися попередженням.

Практика застосування обох цих футбольних правил дає привід подумати над одним технічним рішенням, яке напрошується, а саме, додати в розмітку футбольного поля паралельні центральній лінії ще дві лінії на відстані 30 метрів від лінії воріт, розділивши поле на три зони: центральну та дві тридцятиметрових зони. І у зв’язку з цим уточнити правила, що «положення поза грою» та «фол останньої надії» можуть фіксуватися лише в межах цих тридцятиметрових зон. Аналогія такої розмітки має місце, наприклад, у хокеї.

Таке рішення є досить простим і не потребує якихось організаційних зусиль або матеріальних витрат, а при тому полегшить роботу футбольних арбітрів та усуне значну кількість конфліктів навколо спірних ситуацій.  

____

Разом з тим, змінюючи правила футболу в розрахунку на той чи інший безпосередній ефект, необхідно передбачати й ті більш загальні наслідки, які настануть від такої зміни для самої гри. Проте не завжди вдається прорахувати всі можливі наслідки реформ, прикладом чого може слугувати хоча б запровадження системи ВАР. Очевидно, що в цьому випадку недооцінили суб’єктивний фактор протиправного впливу на суддів ВАР, а звідси й ті негаразди, про які йшлося вище.

Тому спробуємо поміркувати над тим, як змінюватиметься сама гра у разі введення додаткової 30-метрової зони на футбольному полі.

Перше. Гравці атаки отримають змогу розташовуватися на 15-20 метрів ближче до воріт суперника, не опиняючись при цьому в положенні «поза грою». А це об’єктивно створить більше можливостей покращити результативність, заради якої вболівальники й дивляться футбол.

Друге. Гравці оборони об’єктивно змушені будуть розташовуватися на 15-20 метрів ближче до власних воріт. Таким чином, збільшиться на ті самі метри глибина атаки, а отже, зміниться структура розташування на полі гравців обох команд, вона «розрідиться». Це призведе до збільшення вільного простору навколо кожного гравця у їхньому розташуванні між штрафними майданчиками, а особливо всередині поля. Відтак, зменшиться кількість силової боротьби, фізичних контактів гравців і небезпечних стиків гравців, а тому знизиться травматизм.

Третє. Збільшення вільного простору, в якому перебуватимуть гравці, змусить змінювати індивідуальну тактику футболістів, особливо лінії півзахисту, для яких необхідним стане вміння «читати гру», володіти вищою технікою передачі м’яча та на швидкості працювати з ним. Отже, замість футболістів-«силовиків», футболістів-«бійців» знадобляться «технарі» та футбольні «інтелектуали». Разом з ними збільшиться динамізм футболу, зменшиться кількість зупинок гри через постійні порушення, втручання в гру арбітрів скоротиться. Усе це безумовно додасть футболу видовищності, яка так притягає вболівальників до екранів та на стадіони.

Четверте. Зміна розташування гравців на полі та їхньої індивідуальної тактики змусить тренерів до пошуку нових тактичних схем ведення гри. Якщо на меншому футбольному просторі ще можна застосувати тотальний пресинг суперника впродовж хоча б частини матчу, то збільшення простору об’єктивно скорочує можливість такого пресингу, змушуючи шукати нові й нові тактичні варіанти ведення гри. Збільшення в останні роки травматизму футболістів через їх перевантаження внаслідок збільшення кількості матчів змусить відмовлятися від тактики тотального пресингу на користь пошуку більш раціональної і менш фізично витратної футбольної тактики, а також на користь запровадження нових змін у футбольних правилах. Зокрема, введення тимчасового правила п’яти замін замість колишніх трьох, яке було досить позитивно й швидко прийнято футбольним світом і, вочевидь, стане постійним, підтверджує наш висновок про вказану тенденцію у футболі.

Таким чином, проста зміна розмітки футбольного поля і введення тридцятиметрової зони разом зі зміною в правилах щодо «положення поза грою» виявляється, при більш уважному погляді, не просто технічною «дрібничкою», а може стати тим фактором, котрий призведе до якісного покращення гри мільйонів та її сприйняття вболівальниками, і водночас зумовить подальший поступальний розвиток футболу. 

+ + + 

   Пропонуючи додаткову розмітку футбольного поля, ми на той час не мали інформації про введення автоматичного фіксування положення " поза грою" за допомогою спеціальних камер навколо поля. Але ось з'явилася інформація, що в чемпіонаті Італії уже в січні буде задіяно на одному з матчів першості країни така автоматична система фіксації офсайту. 

Відтак, з'явився ще один аргумент на користь пропонованої розмітки футбольного поля. Адже встановлення 30-метрової зони фіксування положення "поза грою" не потребує роботи камер у центральній зоні поля, зменшуючи як мінімум на 30 метрів довжину спостереження. А це означає певну економію на необхідному обладнанні та персоналі, а отже, загальне скорочення витрат на автоматичну фіксацію порушення правила "поза грою", що має важливе значення для небагатих клубів, муніципальних та державних стадіонів, на яких відбуваються офіційні футбольні матчі високого рівня.  

* * *

Про регламентацію часу гри в футболі

Голова суддівського комітету ФІФА П’єрлуїджі Колліна пояснив, чому на ЧС-2022 судді призначають так багато компенсованого часу до таймів.

«Вже на ЧС-2018 ми стали більш уважно підраховувати, скільки хвилин повинно бути компенсовано до основного часу таймів. Ще тоді ми сказали, щоб люди не дивувалися, коли резервний суддя піднімає табло з шісткою, сімкою, навіть вісімкою.

Якщо ми бажаємо бачити більше чистого ігрового часу, то потрібно бути готовими до такого. Уявіть матч із трьома голами. Звичайно святкування кожного голу  забирає хвилину-півтори. Так у вас втрачено п’ять або шість хвилин ігрового часу матчу.

Ми намагаємось ретельніше усе підрахувати. У цьому плані ми досягли успіху на попередньому чемпіонаті світу та розраховуємо на нього в Катарі», - сказав Колліна у коментарі ESPN.

( Глава судейского комитета ФИФА Пьерлуиджи Коллина объяснил, почему на ЧМ-2022 судьи назначают так много компенсированного времени к таймам.

«Уже на ЧМ-2018 мы стали более внимательно подсчитывать, сколько минут должно быть компенсировано к основному времени таймов. Еще тогда мы сказали, чтобы люди не удивлялись, когда резервный судья поднимает табло с шестеркой, семеркой, даже восьмеркой.

Если мы хотим видеть больше чистого игрового времени, то нужно быть готовыми к такому. Представьте матч с тремя голами. Обычно празднование каждого гола отнимает минуту-полторы. И вот у вас уже потеряно пять или шесть минут игрового времени матча.

Мы хотим тщательнее все подсчитывать. В этом плане мы добились успеха на предыдущем чемпионате мира и рассчитываем на него в Катаре», — сказал Коллина в комментарии ESPN.)

____

Прочитавши такий коментар високого футбольного функціонера, який свого часу «функціонував» в українському футболі, виникає питання щодо серйозності підходу керівництва світового футболу до удосконалення правил популярної гри.

Якоюсь дивною логікою керуються футбольні реформатори…

Треба сказати, що П. Колліна обрав не кращий приклад – святкування голу – для ілюстрації штучного затягування футболістами ігрового часу, що потребує його компенсації додатковими хвилинами. Чому, скажімо, не штучне затягування гри шляхом імітації травм, або "неквапливе" виконання стандартів чи "неспішне" виконання замін, командні «дискусії» з арбітром, нарешті, час на перегляд ВАР ?

Для нас, уболівальників, якраз святкування голу є найприємнішим часом футбольного матчу, як і для футболістів, котрі своєю грою заслужили святкувати гол разом зі своїми уболівальниками. Власне, заради цього люди ходять на стадіон та дивляться телевізійні трансляції матчів. Гол – це продукт праці улюбленої команди, на який спрямовано гру, і час святкування голу стає найбільш бажаним часом у футбольному матчі. Ці хвилини потрібні, щоб насолодитися "маленьким футбольним чудом" в момент його створення, обмінятися емоціями з цього приводу. Якби голи забивали в матчі кожні п'ять хвилин, футбол значно втратив би у його сприйнятті уболівальниками. То за якою логікою ці півтори-дві хвилини на святкування голу, що увінчують добре виконану футболістами роботу, потрібно визнавати непродуктивним часом, який підлягає компенсації? 

Можна, звичайно, заперечити, що є ще й друга команда, яка пропустила гол і якій не до святкування, їй би вистачило часу відповісти своїм голом. А час на це забирає суперник своїм святкуванням, що несправедливо. На це відповімо так: хлопці, краще грайте, і святкувати будете ви, а не суперник. Ви своєю грою не заслужили свята, тому даруйте, докладайте більше вміння і забивайте гол самі, а тоді святкуйте на радість своїм уболівальникам. Так, вочевидь, буде справедливо.

А щодо того, чи треба взагалі додавати та скільки хвилин до встановленого часу тривалості матчу, то відповідь може бути одна: звичайно, треба компенсувати «нефутбольні» втрати часу, однак при цьому не можна перетворити таку компенсацію в інструмент маніпулювання суддів результатом гри за рахунок маніпулювання додатковими хвилинами матчу. Особливо коли на табло додають три хвилини, а грають сім-вісім... Адже маніпулюють окремі судді ВАРом (про що сказано було вище)! Не треба забувати, що за результатами футбольних матчів ходять великі гроші, зокрема, букмекерські ставки на великі суми тощо. А звідси можливий цілком реальний суддівський інтерес «пограти» на себе, родичів, знайомих тощо.

Тому варто більш продумано підійти до підрахунку чистого ігрового часу, про який сказав П.Колліна у своєму коментарі. А для цього спочатку належить звернутися до правил.

_____

Правила:

1. Згідно з Правилами, матч триває два однакових тайми по 45 хвилин кожний, хоча таку тривалість можна скоротити тільки за згодою між арбітром та двома командами до початку матчу і відповідно до регламенту змагання.

2. Гравці мають право на перерву між таймами, тривалість якої не перевищує 15 хвилин; дозволено здійснювати короткотривалі зупинки гри (тривалість яких не повинна перевищувати однієї хвилини) для вживання води у перерві між таймами додаткового часу. В регламенті змагань має бути передбачена тривалість перерви між таймами, яка може бути змінена тільки за згодою арбітра.

3. Компенсація втраченого часу. В кожному таймі арбітр компенсує весь ігровий час, втрачений з наступних причин: • заміна • визначення ступеня травм та/або евакуація травмованих гравців • затягування часу гри • винесення дисциплінарних санкцій • зупинки медичного характеру, передбачені регламентом змагань, наприклад, зупинки для вживання води (тривалість яких не повинна перевищувати однієї хвилини) та зупинки для охолодження (від дев'яноста секунд до трьох хвилин) • затримки, пов'язані із перевірками або переглядами ВАА • будь-яка інша причина, в тому числі будь-яка важлива затримка із поновленням гри (наприклад, святкування голу)

На останній хвилині кожного тайму четвертий арбітр повідомляє про рішення арбітра щодо мінімального компенсованого часу. Арбітр може збільшити компенсований час, але не скоротити його. Арбітр не повинен компенсувати помилковий хронометраж тривалості першого тайму, змінюючи тривалість другого тайму.

4. 11-метровий удар. У випадку призначення або повторення 11-метрового удару в кінці кожного з таймів надається час для виконання цього удару.

5. Припинений матч. Припинений матч має бути зіграний повторно, якщо інше не визначено в регламенті змагань або організаторами.

Коментар:

На нашу думку, регламентація часу в футболі потребує більшої чіткості. 

Насамперед, необхідно розрізняти терміни «час матчу» та «час гри» (ігровий час). Адже нормативний час матчу становить 90 хвилин, поділених на два тайми по 45 хвилин кожний, до якого додається встановлена між таймами обов’язкова перерва тривалістю не більше 15 хвилин.

Отже, загальна тривалість матчу складає 105 хвилин.

Водночас, правила передбачають короткотривалі зупинки гри (до однієї хвилини) «для вживання води у перерві між таймами додаткового часу». Тобто, встановлена можливість додаткового часу з двох таймів (оскільки йдеться лише про одну перерву між таймами), проте тривалість самих цих додаткових таймів не встановлена. Немає тут також відсилання до регламенту змагань, хоча у практиці призначення додаткового часу в офіційних турнірах тривалість кожного з двох додаткових таймів становить 15 хвилин. Отже, загальна тривалість матчу зростає до 136 хвилин.

Саме виходячи з цієї унормованої тривалості матчу може йти мова про поняття «втрачений час». При цьому футбольний законодавець виходить з того, що  втраченим вважається виключно «ігровий час», а не час у межах перерви між таймами, яка з різних причин може затягнутися. Разом з тим, в поняття «ігровий час» включається не виключно «чистий» час самої лише гри, а й зупинки гри для вживання води (тривалість яких не повинна перевищувати однієї хвилини) та зупинки для охолодження (від дев'яноста секунд до трьох хвилин), тобто час, в який гра не відбувається. Отже, «ігровим часом» футбольний законодавець вважає фактично увесь час тайму. Втрати саме цього «ігрового часу» передбачено компенсувати за рішенням арбітра матчу.

Таким чином, правила розрізняють поняття «додатковий час» та «компенсований час». Додатковий час встановлюється згідно з регламентом змагань, тоді як встановлення компенсованого часу – це прерогатива арбітра матчу. В додатковий час також можливі втрати ігрового часу, а отже й їх компенсування арбітром.

При цьому правила залишають для арбітра значні можливості користуватися даною прерогативою на власний розсуд (по своему «усмотрению»), що не можна визнати виправданим, оскільки тут відкривається спокуса для зловживань.

Згідно з правилами, арбітр у кожному таймі компенсує увесь втрачений ігровий час. Разом з тим, за тими самими правилами, арбітр визначає не увесь компенсований час, а лише «мінімальний компенсований час», який він може самочинно продовжити. Відтак, «увесь втрачений ігровий час» арбітр своїм рішенням спочатку зменшує до того мінімуму, який сам визнає за потрібне, тобто компенсує не увесь дійсно втрачений ігровий час, що суперечить попередньому загальному положенню. А далі він може подовжити ігровий час на свій розсуд, і тоді ми стикаємося з ситуаціями, коли замість мінімально компенсованих трьох хвилин (із 45 основного часу або 15 хвилин  додаткового) команди дограють ще п’ять-сім хвилин і більше. Це пряма можливість для маніпулювання результатом матчу, яка може бути використана недобросовісними суддями.

Проте головне питання полягає в тому, що вважати «втраченим часом». Згідно з правилами, це той ігровий час, який не був використаний безпосередньо для ведення гри через причини, які визначені правилами.

Оскільки перелік вказаних причин не є вичерпним (через формулу «будь-яка інша причина затримки гри із її поновленням»), то отже і визначення втраченого ігрового часу, який підлягає компенсації, також є непевним. Наприклад, з’ясування під час гри технічної можливості продовження роботи ВАР через якісь перешкоди цьому і у зв’язку з цим зупинка гри на деякий час за рішенням судді підпадає під перелік таких причин, а тому є втраченим ігровим часом. Такими причинами можуть бути зупинення гри через пошкодження сітки футбольних воріт, розчистку поля від снігу, кидання уболівальниками на футбольне поле сторонніх предметів,  зупинення безладу на трибунах, та багато інших обставин, які перешкоджають нормальному перебігу матчу. 

Одні з цих обставин можуть супроводжуватися короткотерміновими зупинками, після їх усунення гра може бути поновлена. Інші обставини переривають матч на тривалий час. Отже, правила повинні передбачити крім короткотривалих зупинок гри випадки більш тривалих її зупинок, з визначенням максимально дозволеної тривалості часу зупинення (остановки) гри, за межами якого матч належить припинити (прекратить). При цьому рішення про припинення матчу повинно прийматися не одноосібно арбітром, а представниками організатора змагання за чітким регламентом. Арбітр може лише зупинити матч на певний час, з наступною компенсацією втраченого ігрового часу.

Коли проаналізувати ті причини, з яких втрачається ігровий час, що підлягає компенсації, то можна відзначити, що одні з цих причин залежать від дій команд, що змагаються, інші не залежать від них. Так, від команд не залежать зупинки для вживання води або для охолодження, затримки, пов’язані з перевірками і переглядами ВАР, а також зупинки через інші обставини, що перешкоджають нормальному перебігу матчу, про які сказано вище.

Разом з тим, усі причини, які залежать від дій команд, поділяються на дві категорії: одні з них є «штатними», без них важко уявити футбол взагалі, інші – це, умовно кажучи, «антифутбольні» причини.

Так, зупинки для проведення замін, для визначення ступеня травм і медичні зупинки, на дисциплінарні санкції є нормальні, «штатні», втрати ігрового часу, що передбачені правилами. А така передбачена правилами причина як «затягування часу гри» є відхиленням від правил, тобто «антифутбольною» причиною. 

А оскільки мова в футболі не йде про чистий ігровий час (як, скажімо, в хокеї), то компенсувати необхідно лише «антифутбольні» («нештатні») втрати ігрового часу з причини затягування часу гри обома командами або однією з команд, а також ті втрати, які викликані зупиненням гри через обставини, що перешкоджають нормальному продовженню матчу. При цьому, оскільки способи затягування гри можуть бути різними, втрати часу належить фіксувати через попередження арбітром (для початку усне) гравців, які вдаються до таких дій. Таким чином попередження фіксує факт затягування ігрового часу, і в цьому разі четвертий арбітр матиме можливість фіксувати втрати часу, які мають бути компенсовані та повідомити про їх тривалість головному арбітру. 

При цьому святкування голу командою не вважається «антифутбольною» дією, оскільки воно в самих правилах названо як приклад «важливої затримки», що не забороняється правилами і не карається попередженням. Арбітр має лише спонукати гравців до швидшого завершення святкування голу. Тобто, 1-2 хвилини святкування голу самі правила розглядають як допустиме дійство. Саме тому на початку цієї публікації було зазначено, що П. Колліна обрав не кращий приклад - святкування голу - для ілюстрації штучного затягування футболістами ігрового часу, що потребує його компенсації додатковими хвилинами.   

+ + +

А вчора з’явилася публікація на одному з футбольних сайтів («Динамо» от Шурика), в якій мова йде про таке. 

Відомий російський журналіст і телекоментатор Олексій Андронов висловився на підтримку введення у професійному футболі чистого ігрового часу. «Я давній прибічник того, що у футбол потрібно грати з чистим часом. Багато років коментую студентський чемпіонат з соккеру у США. Там йде зворотний відлік часу – від 45 до нуля. Будь-яка травма, заміни – просто час зупиняється. Можеш лежати хоч 10 хвилин на газоні. Проте коли наближається кінцівка, усі точно знають, скільки залишилося. Ніяких доданих хвилин немає. На мій погляд, це шлях, яким футбол повинен піти», – наводить слова Андронова «Зеркало». (Известный российский журналист и телекомментатор Алексей Андронов высказался в поддержку введения в профессиональном футболе чистого игрового времени. «Я давний сторонник того, что в футбол надо играть с чистым временем. Много лет комментирую студенческий чемпионат по соккеру в США. Там идет обратный отсчет времени — от 45 к нулю. Любая травма, замены — просто время останавливается. Можешь лежать хоть 10 минут на газоне. Но когда приближается концовка, все точно знают, сколько осталось. Никаких добавленных минут нет. На мой взгляд, это путь, по которому футбол должен пойти», — приводит слова Андронова «Зеркало».)

Оскільки пропозиція О. Андронова суттєво відрізняється від нашого варіанту вирішення проблеми, вона не може залишитися без коментаря й обговорення.

По-перше, варто відзначити, що обидва матеріали свідчать про реально існуючу в футболі проблему регламентації часу та необхідність удосконалення відповідних правил, якщо різні автори з різних позицій висловлюються за це незалежно один від одного, а при цьому ще й футбольний чиновник найвищого рівня публічно озвучує вказану проблему.    

Разом з тим, підходи до її вирішення протилежні: один – запровадження у футболі «чистого» ігрового часу – кардинальний, революційний; інший підхід, запропонований нами вище, – поміркований, реформаційний.

Кардинальний варіант є, на перший погляд, більш простим, проте він, як і будь-яка революція, має значно більше непередбачуваних наслідків, ніж варіант реформаційний, а тому на практиці виявиться значно складнішим для виконання, аніж поміркований варіант.

Насамперед, усі ті питання стосовно чіткого визначення понять «ігровий час» та інших понять, що передбачені змінами, про які йшлося у нашому варіанті, доведеться вирішувати також і «революціонерам». А головне, виникне безліч нових питань, пов’язаних із запровадженням «чистого» ігрового часу.

Перше питання – технічне забезпечення обліку чистого часу. Не обійтися в цьому випадку без спеціального судді-хронометражиста, який невідривно слідкує за грою та відповідає за роботу таймера, маючи перед собою чітку інструкцію щодо зупинок ігрового часу та його відновлення (А ми уже знаємо, що обставин для зупинок гри може виникнути багато й різних).     

По-друге, постане питання з протоколом матчу. При існуючому прямому відліку часу протокол фіксує події матчу, починаючи з нуля хвилин до 90 хвилин, плюс доданий та компенсований час. Якщо, наприклад, заміна гравця відбулася на 89 хвилині або на 115 хвилині, то яким чином буде фіксуватися цей момент у протоколі при зворотному обліку часу (починаючи із 45 хвилини до нульової або з 15 до нульової хвилини) – на це питання ще потрібно пошукати прийнятну відповідь. Так само, на якій хвилині матчу забито голи, призначено пенальті, вилучено гравця з поля тощо… І навіть усю футбольну статистику, пов’язану з часовими показниками, доведеться якимось чином змінювати. Наприклад, ту, що фіксує періоди часу, в які забивають найбільше або найменше голів…

То ж постає законне питання: чи варто створювати та долати масу труднощів заради «чистоти» ігрового часу, якщо навіть визначити його чітке й однозначне поняття у правилах футболу так непросто? Наприклад, в одному із коментарів до публікації позиції О. Андронова його автор вважає, що в такому разі потрібно нормативний час тайму зменшити із 45 до 30 хвилин чистого часу. 

В такій ситуації футбольну гру зарегламентувати досить легко, але тоді це буде уже не футбол…Ще древні філософи знали, що надмірна кількість законів є ознакою соціально хворого малокерованого суспільства. А футбол усе ж хоча й непроста, проте лише гра, а не політика.   

+ + +

Еще о регламентации времени игры в футболе.

«От обеда до забора» - так, вероятно, можно определить направленность высказываний Коллины относительно необходимости регламентировать игровое время в футболе.  

Помнится, главный судейский чиновник ФИФА еще в конце прошлого года убеждал нас, что если мы хотим видеть больше чистого игрового времени, то нужно быть готовыми к изменению практики компенсации игрового времени. «Мы хотим тщательнее все подсчитывать» – заявил он.

А вот теперь читаем такое: «Председатель судейского комитета ФИФА Пьерлуиджи Коллина предложил ввести новое футбольное правило. Легендарный арбитр считает, что иногда компенсированное время вообще лишено смысла. Идея возникла у Коллины после поединка АПЛ между «Ливерпулем» и «Манчестер Юнайтед» (7:0), в котором команда Юргена Клоппа выиграла с разницей в 7 мячей. 

«Возможно, в будущем у нас будет правило, согласно которому, если разница между двумя командами слишком велика, дополнительное время вообще не дается. Но это необходимо четко прописать в правилах. Это выглядит разумно, но только тогда, когда это ни на что не влияет. Можно понять, когда в рядовой игре чемпионата при счете 0:7 дополнительное время не будет иметь никаких последствий. Но в некоторых соревнованиях разница мячей может быть решающей для конечного распределения мест. Таким образом, даже один забитый или не забитый гол может иметь значение», – сказал Коллина.

Так что все-таки заботит П. Коллину: определение «чистого» игрового времени футбольного поединка, невзирая на результат матча, или возможность для футбольных судей манипулировать игровым временем и таким образом влиять на этот самый результат? Похоже, скорее второе…

+ + +

Подтверждением того, что манипулирование игровым временем со стороны судей не является нашей выдумкой, может служить следующая публикация. 

Арбитр четвертого дивизиона Нидерландов Ян Смит был пожизненно дисквалифицирован после того, как был замечен на праздновании чемпионства с командой-победителем — «Сент-Джорджем». Согласно сообщению местных СМИ, на которые ссылается телеграм-канал Sport Arena, 61-летний арбитр обслуживал игру между «Сент-Джорджем» и «СВ Де Валкен» в воскресенье. Во время игры вратарь «Сент-Джорджа» Дэйв Леан забил чемпионский победный гол в компенсированное время. Кажется, этому помогли 15 добавленных минут времени и то, что рефери удалил 3-х игроков «СВ Де Валкен» до этого. В итоге, Королевская футбольная федерация пожизненно отстранила Смита от судейства. 

Конечно, не каждый арбитр будет настолько "смелым", чтобы праздновать победу с командой, которой помогал в матче. И не каждая федерация примет такое радикальное решение к манипулятору. Тем более, этот пример должен убедить в том, что манипулирование арвременем матча в пользу какой-то команды - это не выдумка.     

+ + +

Правило на допомогу порушнику?

У матчі чемпіонату України між "Чорноморцем" та "Дніпром-1" суддя призначив сумнівний пенальті, який пробивав А.Довбик. Його удар з 11-метрової позначки воротар відбив на того ж нападника, а останній забив з другої спроби м'яч у ворота. Проте суддя побачив порушення правила воротарем, який до удару вийшов з лінії воріт обома ногами. Суддя змусив повторити пробиття пенальті, проте цього разу удар Довбика воротар парирував. При цьому воротар знову порушив дане правило і вийшов уперед з лінії воріт, що добре видно на повторах трансляції, проте цього разу суддя на порушення не зреагував. ВАРу в даному випадку не було...

У зв'язку з цим виникає питання: що це за правило, яке можна легко обертати на свою користь шляхом його порушення? 

Аби бути послідовним, суддя мав і у випадку другого порушення воротарем даного правила змусити знову пробити пенальті, однак цього не сталося. 

Логіка підказує, що з цим правилом та його трактуванням суддями щось не так. 

Очевидно, у разі якщо воротар порушує вказане правило, то забитий м'яч з пенальті або при добиванні відбитого воротарем м'яча варто зараховувати як гол. Якщо ж з пенальті м'яч не забито, то належить попередити воротаря (хоча б усно) та повторити пробиття пенальті. У разі повторного порушення воротар має отримати попереждення жовткою карткою.

У будь-якому разі порушення правила не може створювати переваги для порушника. 

* * *

Заметка по поводу одного спора (о чем забывают в дискуссиях о футболе разных времен и о футбольных правилах)

Как очевидец всех 29 чемпионств киевского «Динамо», не могу не отметить такую, на первый взгляд, удивительную черту футбольных болельщиков: время обсуждения предстоящей футбольной игры любимой команды и последующего обсуждения прошедшего матча во много раз превышает продолжительность лицезрения самого матча. С чего бы это? Видимо, дело в потребности общения на любимую тему, которое не заменить ничем: ибо, как давно замечено, важнейшей потребностью человека является человек.

И вот уже споры о качестве прошедшего матча, об игре в нем того или другого футболиста разрастаются до «философских» дискуссий о футболе прошлых времен в сравнении его с футболом сегодняшним, даже о тенденциях развития любимой игры миллионов. А футбольные гурманы обращаются еще и к обсуждению футбольных правил, чем занимаемся и мы на сайте (но не только как болельщики, а и как профессиональные юристы и ученые).

И вот, читая публикацию на одном футбольном сайте очередного фрагмента дискуссии о "прошлом" и "сегодняшнем" футболе, поймал себя на мысли о том, что во всех этих дискуссиях и обсуждениях упускается из виду один важный момент, а именно, развитие футбольного хозяйства – футбольных полей, оборудования, инвентаря и экипировки футболистов. Разве не видно, насколько изменились все эти составляющие футбола? И разве, сравнивая футбол 60-х – 70-х гг. с футболом сегодняшнего дня, не следует учитывать качество мячей, бутс, футболок и вратарских перчаток, качество футбольных полей, всевозможных тренажеров, техники для анализа действия каждого игрока по ходу матча, и даже уровень спортивной медицины и качество транспорта для передвижений команды?

Должно быть, ясно, что уровень развития футбольного хозяйства прямо влияет на всё в футболе – от развития техники футболиста до способности его к предельным нагрузкам и возможностей восстановления. Что все эти моменты необходимо учитывать также организаторам футбола при определении количества разных турниров и графиков их проведения.

К этому в профессиональном футболе прибавляется организация футбольных клубов на коммерческих началах, которая также развивалась, а не стояла на месте в последние полстолетия.

С учетом этого возникает объективная необходимость в постоянной коррекции футбольных правил, в том числе в части определения времени матча и т.д., о чем говорилось в материалах, опубликованных выше.

От того, насколько компетентно обсуждаются проблемы развития футбола в их связи с развитием футбольного хозяйства, будет, в конечном счете, во многом зависеть поступательное развитие спорта №1 в мире.  

Вот такие мысли возникают в связи с началом очередного чемпионата Украины по футболу в день первого матча "Динамо", отправляющегося за 30-м чемпионством. 

* * *

За что и как наказывать нарушителей в футболе

Складывающаяся в футболе бессистемная практика применения наказаний для нарушителей правил игры во время футбольного матча, на наш взгляд, требует некоторого ее упорядочения. Особенно это касается удалений игроков с поля, запасных игроков и тренеров со скамьи запасных во время матча и следующего за этим применения санкций к ним дисциплинарными органами.  

Прежде всего, не мешало бы разобраться в характере нарушений. Одно дело, когда игрок в ходе матча совершил игровое нарушение правил в ходе спортивной борьбы. Другое дело, когда во время остановки игры допускается неспортивное поведение со стороны игрока или участников матча на скамейке для запасных (дисциплинарное нарушение), которое непосредственно не связано со спортивной борьбой. Наконец, бывают смешанные (неспортивно-игровые) нарушения, при которых игрок в ходе спортивной борьбы не просто нарушает правило игры, а совершает это нарушение с явным превышением допустимого способа действий, с нанесением травмы или возможностью нанесения травмы, либо по мотивам неспортивного характера (например, отдать «должок» обидчику, из желания припугнуть соперника и т.п.).

Понятно, что это разные по характеру нарушения, которые, в принципе, различаются формой вины. Если игровое нарушение чаще всего совершается по неосторожности, есть результат этой неосторожности, то дисциплинарные и смешанные нарушения является умышленным деянием, представляют средство, которое использует нарушитель для навязывания своей воли неспортивным методом другим участникам соревнования.

Соответственно, должна определяться тяжесть нарушений и мера наказания для нарушителей.

При этом все нарушения правил публично фиксируются бригадой арбитров, а главный арбитр останавливает игру сигналом свистка и определяет характер нарушения. Если нарушение игровое, то он просто дает разрешение продолжать игру по свистку или без сигнала. Если же нарушение квалифицировано арбитром как неспортивно-игровое, он предъявляет игроку-нарушителю карточку желтого или красного цвета.

В том случае, когда при остановке игры игроки на поле или участники матча на скамейке запасных совершают дисциплинарные нарушения, главный арбитр, в зависимости от характера нарушения, делает замечание нарушителю или сразу предъявляет нарушителю (нарушителям) карточку желтого либо красного цвета.

 И вот здесь уже требуется упорядочение правил, о котором сказано выше.

-----

Вообще говоря, виды нарушений, за которые арбитр должен предъявлять желтую карточку, и тех нарушений, которые «тянут» на карточку красного цвета, определены в правилах игры, поэтому здесь нужен тщательный анализ практики судейства и выработка исходя из него методических рекомендаций арбитрам. Мы этого вопроса здесь касаться не будем (один из примеров – т.н. «симуляция», см. выше заметку «Ще деякі міркування з приводу футбольних правил»).

Но что касается послематчевой практики применения дисциплинарных санкций к игрокам и тренерам, получившим карточки, здесь требуются упорядочение и унификация.

Можно согласиться с тем, что игрок, «наигравший» в одном матче на две желтые карточки, удаляется с поля, как и получивший прямую красную карточку футболист. Точно также удаляется нарушитель (игрок, тренер) со скамьи запасных за две желтые или прямую красную карточку, полученные в ходе матча.

По сложившейся практике, удаленный с поля футболист автоматически пропускает следующий официальный матч национального чемпионата или кубка, что традиционно определяется регламентом соответствующего турнира.

Казалось бы, удаление с поля и пропуск одного официального матча – это вполне достаточное наказание для футболиста (мы имеем в виду прежде всего профессиональный футбол). Это, в принципе, стандартная ситуация применения базового дисциплинарного наказания к игроку-нарушителю, которая является отправной для дальнейших решений; тот «прожиточный минимум», от которого отталкиваются дисциплинарные органы в определении своих санкций.

Что касается пропуска матчей в качестве наказания для тренера, то это, на наш взгляд, мера неоправданная ни с какой точки зрения. Во-первых, тренер в любом случае находит способ руководить игрой своей команды, пребывая на стадионе во время матча, поэтому эффективность наказания не такая уж значимая. Во-вторых, и это главное, отстранением тренера от непосредственного участия в матче наказывается фактически вся команда, игроки которой никакого нарушения правил не совершали. Таким образом, отрицается один из важных принципов ответственности вообще, а именно, ее индивидуальный характер.

В данном случае более соответствовала бы указанному принципу такая мера ответственности, как, скажем, уплата тренером-нарушителем установленной регламентом соревнований суммы штрафа по решению дисциплинарного органа. Ответственность тогда индивидуализируется и реализуется без того, чтобы этот процесс ухудшал положение футбольного коллектива.  

+ + +

Но если послематчевая практика применения базового дисциплинарного наказания при получении игроком или тренером в ходе матча красной карточки (прямой либо как суммы двух желтых) уже более-менее определилась, то практика усиления базового наказания исходя из тяжести нарушения и его повторности (рецидива) нуждается в осмыслении и упорядочении.

Если этого не сделать, то здесь открывается широкое поле для произвола футбольных чиновников и коррупции, которые могут существенно влиять на ход спортивных турниров и их результаты, разрушая футбол как спорт и превращая его в еще одно коммерческое занятие, так как за этим стоят немалые деньги.

В нынешнем положении дисциплинарные санкции из средства воспитания спортсменов превращаются в совсем не бескорыстное средство манипуляций спортивных чиновников, вовлекая вместе с тем в свою орбиту и футбольный арбитраж. Лишь установив нормативные рамки для чиновничьего произвола можно ограничить его и таким образом снизить угрозу чиновничьего разрушения спорта.

Конечно, приводя к одной норме различные по характеру и степени тяжести нарушения, мы в какой-то мере отходим от соразмерности «преступления» и наказания за него. Но только длительная практика может поправить норму, как это имеет место и в юридическом праве. А для этого требуется установление самой нормы, хотя бы и по формальному количественному критерию, нужна градация разных ситуаций, которые имеют место в дисциплинарной практике.

Например, игрок в одном матче получил сначала желтую, а затем прямую красную карточку. В этом случае он пропускает следующую игру (за удаление) и на его «счету» остается еще одна желтая карточка. Накопилось четыре желтых карточки (кроме тех, которые заменены одной непрямой красной) – пропускается одна игра. Накопилось восемь таких желтых карточек – пропускается еще одна игра плюс уплата фиксированного штрафа. А если накопилось три раза по четыре желтых карточки – игрок отстраняется от участия в трех следующих официальных матчах и уплачивает двойную сумму базового штрафа. То есть, рецидив сопровождается усилением ответственности футболиста.

 Можно предложить и иные варианты наказания. Однако в любом случае следует сочетать дисциплинарное наказание с материальным, избегая при этом так называемых «условных» наказаний, которыми фактически манипулируют чиновники, освобождая в «нужных» случаях «нужных» игроков от наказания. 

Эта мера (условное наказание) позаимствована от юридического права, но там она оправдана, поскольку осужденный к ней не участвует в соревновании с другими осужденными, в отличие от соревнующихся между собой спортсменов, которых этими «условностями» ставят в неравные условия, "награждая" одних реальным наказаниями, а других условными.

Наконец, несколько слов о дисквалификации футболистов. Здесь должны быть особенно четко нормированы все мыслимые ситуации, поскольку речь идет прежде всего о трудовом праве спортсмена, а кроме того, еще и об имущественных интересах футбольных клубов.

Очевидно, дисциплинарные спортивные санкции не должны «состязаться» в жесткости с наказанием за криминальные деяния. С этой точки зрения период дисквалификации спортсмена по решению спортивных дисциплинарных органов не должен превышать трех месяцев, а в исключительных случаях – шесть месяцев. 

Более длительный срок сопровождается потерей спортивной квалификации, а также влечет материальные убытки не только для футболиста, но и для клуба, заключившего с ним контракт, и постольку негативно сказывается на развитии футбола. Если отстранение игрока за допущенные нарушения правил от участия в нескольких матчах в рамках одного турнира не имеет заметного влияния на развитие футбола и уровень квалификации футболиста, то его дисквалификация устраняет его от участия во всех футбольных турнирах. А это уже потеря...

Если уж спортсмен «нагрешил» на статью Уголовного кодекса, то в дело должно вступить государственное правосудие, и спортивная юстиция не должна подменять его. Здесь перед нами выступает проблема соотношения спортивной юстиции и государственной юрисдикции (см. «Безнаказанность = двойное наказание?»), но это уже тема отдельного разговора.

* * *

Ошибки футбольных арбитров должны исправляться

Комитет арбитров УАФ опубликовал разъяснение двух спорных эпизодов, которые случились в матчах шестого тура украинской Премьер-лиги.

В матче Минай – Шахтер арбитр Д. Бондаренко назначил штрафной с предъявлением желтой карточки за нарушение на 65 минуте матча. По мнению комитета арбитров правильным было решение: штрафной удар и красная карточка.

Объяснение: несмотря на то, что арбитр занимает правильную позицию, он назначает штрафной удар за нарушение, совершенное игроком №10 ФК Шахтер, который в попытке борьбы за мяч с защитником ФК Минай наносит удар в ногу последнему.

С угла обзора арбитра, который, вероятно, создавал для него сжатую картинку, он не увидел хорошо динамики и потому вынес игроку ФК Шахтер предупреждение, а на самом деле действия нападающего были чрезвычайно опасными (прямая нога с шипами, направленная на голеностоп соперника).

Хотя интенсивность при этом не была высокой, но местом контакта был голеностоп, и к тому же игрок опаздывает относительно соперника в своих действиях. Конечно, это наталкивает на то, что решение на поле следует оценить как неправильное, а нарушителю следовало предъявить красную карточку за серьезное игровое нарушение.  

+ + +

Вот этим объяснением комитета арбитров УАФ все и ограничилось. То есть, арбитр матча ошибся, а исправлять его результативную ошибку некому? 

Руководящий орган арбитров, конечно, может указать арбитру, и даже наказать его. Но что с того футбольной команде, пострадавшей от ошибки арбитра? А если эта ошибка совершена предвзятым арбитром?

Так, может, нужно внести в регламент чемпионата правило, по которому обязать комитет арбитров исправить такую ошибку? Такое исправление очень просто сделать: кроме указания на ошибку арбитра можно просто отменить желтую карточку нарушителю решением КДК (с подачи комитета арбитров) и «наградить» нарушителя заслуженной красной карточкой, с соответствующей дисквалификацией его на один матч или более. Тогда "подыгрывать" какой-то команде у "заказных" арбитров желания будет меньше... 

* * *

Еще раз о «симуляции» и исправлении ошибок арбитров

Темы, которые мы поднимали здесь в контексте развития спортивного права относительно футбольных правил («ВАР и право», заметка «Ще деякі міркування з приводу футбольних правил») и в части дополнений регламента футбольных соревнований («Ошибки футбольных арбитров должны исправляться»), как показывает практика, остаются актуальными, а наши выводы по ним находят новые подтверждения.  

Вот одно из них в материале «Комітет арбітрів УАФ пояснив найспірніші моменти у минулих матчах 13 та 14 турів української Прем'єр-ліги. Про це повідомляє прес-служба УАФ».

13 тур. Металіст 1925 — Чорноморець. Арбітр — Олександр Шандор.

9 хвилина

Гравець № 70 ФК Чорноморець падає у штрафному майданчику через динаміку гри без жодного фолу, але арбітр у неправильний спосіб тлумачить це як симуляцію та застосовує санкцію у вигляді жовтої картки щодо згаданого вище гравця.

Рішення є неправильним, але воно не може бути виправлено VAR, оскільки, згідно з протоколом, ця технологія не має можливості втручатися у випадках рішень із жовтими картками.

40 хвилина

Гравець № 70 ФК Чорноморець скоює порушення, що карається технічними санкціями у вигляді штрафного удару та попередженням у вигляді жовтої картки. Через те, що це є другою карткою цього гравця в цьому матчі, арбітр виносить йому червону картку.

Рішення правильне, але перше попередження було хибним та призвело до неправильного вилучення.

Комітет арбітрів УАФ надіслав арбітру листа, наголосивши на наведеному вище, та тимчасово відсторонив його від проведення матчів.

В данном случае возникла такая ситуация, которую мы прямо предусматривали в публикации о так называемой «симуляции». Вторая желтая карточка игроку при наличии у него «симуляционной» карточки автоматически привела к его удалению и пропуску следующего матча. При этом оказалось, что «симуляции» не было, а отменить первую желтую карточку оказывается невозможно.

Составителям футбольных правил по-видимому, непонятно, что за сомнительные нарушения сомнительных правил могут последовать лишь не менее сомнительные наказания?

Во избежание этого должен быть предусмотрен такой механизм борьбы арбитров с «симуляцией» (а полностью такое явление из правил футбола исключить нельзя, ибо оно уже реально обнаружило себя на практике), при котором первый эпизод «симуляции» арбитр должен не наказывать карточкой, а всего лишь фиксировать его предупреждением «симулянта» в устной форме, и только повторную попытку симуляции «награждать» желтой карточкой. Такая профилактика, думается, снизит шансы симулянта обмануть арбитра.

Что касается ошибочной красной карточки за повторную желтую, то в данном случае уже компетентные дисциплинарные органы футбольной юстиции должны отменить последствие красной карточки, а именно, снять ограничение на участие удаленного футболиста в следующем матче. Такую возможность следует прямо предусмотреть в регламенте футбольного турнира.

Ошибки судей надлежит исправлять, в том числе дисциплинарным прецедентом (в порядке восполнения пробела в регламенте турнира); такой прецедент может в дальнейшем быть внесен в регламент как норма.  

* * *

Несправедливість «у квадраті» (До правил виконання пенальті)

Приводом для цієї замітки став наступний коментар до матчу 17 туру чемпіонату України з футболу:

Главный тренер донецкого «Шахтера» Марино Пушич прокомментировал скандальный эпизод с назначенным пенальти в ворота «Вереса» в матче 17-го тура чемпионата Украины.

«Действия арбитра и в целом эпизод с незасчитанным голом Сикана? Я считаю, арбитр правильно решила, не имею особых претензий. Я думал, гол был, к сожалению, он не засчитан. Наверное, рано зашли за 16 метров или что-то такое. Я не мог четко видеть этой ситуации, но в конце концов мы должны уважать решение судьи. По моему мнению, все четверо сегодня хорошо поработали», — цитирует Пушича официальный сайт «Шахтера».

 Той факт, що пенальті у ворота «Вереса» було призначено помилково, не викликає сумніву в жодної неупередженої людини. Очевидно, що тренер «Шахтаря», на користь якого було призначено пенальті, до таких людей не належить. Та справа не в оцінці самого факту призначення даного штрафного удару, а в тому, як фахівець чемпіона країни (!) коментує скасування голу, забитого шляхом добивання відбитого воротарем м’яча з пенальті.

Його коментар розходиться з підставою такого рішення, на яку вказала арбітр матчу К. Монзуль, зафіксувавши підняттям руки положення «поза грою», з якого було забито гол. На думку ж тренера тут підставою скасування голу було порушення правила пробиття пенальті, оскільки до удару з 11-метрової позначки один із гравців «Шахтаря» заступив за лінію штрафного майданчика. Тобто, тренер вважає підставою скасування голу не «положення поза грою» у автора голу, а вбігання даного гравця у штрафний майданчик до удару футболіста-пенальтиста.

Однак це різні порушення, які передбачають різні санкції за них. Між тим, у даному випадку помилковими виявляються і рішення арбітра, і коментар тренера.

Насправді, вбігання когось із гравців у штрафний майданчик до удару по м’ячу з «точки» є порушенням, за яке скасовується результат штрафного удару (забитий або незабитий гол) та здійснюється повторне виконання пенальті. Якщо м’яч забито з «положення поза грою», то гол просто не зараховується.

У чому "хімія" арбітра матчу в даному епізоді? – У тому, що вона не мала права не зарахувати забитий гол, зафіксувавши «положення поза грою». Чому? – Тому що за наявності кількох порушень в епізоді фіксується перше з них і саме за нього визначається санкція. Якщо, наприклад, гравець А, отримавши пас від гравця В, потрапляє м’ячем у руку суперника в межах штрафного майданчика, або воротар суперника Н. порушив правила проти гравця А, але при цьому гравець В віддавав пас із «положення поза грою»,то призначається не пенальті за гру рукою або за порушення голкіпера, а вільний удар у протилежний бік.  

 То як мала діяти арбітр матчу: зарахувати гол? – Звичайно, ні, вона повинна була зафіксувати порушення правила пробиття пенальті гравцями «Шахтаря», хоча б усно попередивши порушника, та за діючим правилом запропонувати повторити пробиття 11-метрового удару.

Несправедливо, скаже хтось, і він на сто відстотків правий. Справді, це несправедливість у квадраті: мало того, що пенальті призначено незаконно, так ще й нереалізований пенальті дати можливість виправити. Схоже, саме через таку «помножену» несправедливість, яку за діючими правилами неможливо було усунути, арбітри матчу й прийняли неправомірне рішення, аби уникнути ще більшого скандалу, ніж помилково призначений пенальті.  

Ця ситуація змушує до уточнення правил пробиття 11-метрового штрафного удару в частині порушення їх забіганням гравців у штрафний майданчик до удару. На наш погляд, слід по-різному оцінювати дане порушення в залежності від того, гравці якої команди першими порушили вказане правило. Сьогодні наявність ВАР дає можливість майже безпомилкової фіксації цього порушення.  

Якщо порушила дане правило команда, яка пробиває пенальті, то забитий м’яч з пенальті не зараховується і повторне пробиття штрафного удару не відбувається. Тому що карати порушника шляхом будь-якого порушення правил неприпустимо в принципі.

Коли ж дане правило порушили гравці оштрафованої команди, то в цьому разі забитий гол зараховується, а якщо гол не забито, пробиття пенальті слід повторити, а порушника покарати жовтою карткою. Тут логіка така: команду-порушника має бути покарано, тим більше якщо вона продовжує порушувати правила навіть при виконанні покарання. 

Так само відбувається у разі, якщо порушує правило голкіпер, виходячи обома ногами з лінії воріт до удару, однак за перше порушення він отримує усне попередження, а жовту картку – лише за повторне порушення цього правила.    

Якби діяли саме такі правила, то у даному матчі арбітр просто не зарахувала б гол, забитий з порушенням правил гравцем «Шахтаря» ще до пробиття пенальті, не заморочуючись тим, чи було положення «поза грою» у гравця, який добивав у ворота відбитий воротарем м’яч, тим більше, що отримав він його від воротаря суперника.

* * *

ОРАНЖЕВАЯ КАРТОЧКА = УДАЛЕНИЕ?

В последнее время наметилось усиление тенденции вносить в футбольные правила к месту и не к месту разного рода «усовершенствования». И вот уже читаем заметку такого содержания:

Экс-арбитр ФИФА Сергей Шебек прокомментировал намерения ФИФА ввести оранжевую карточку, которая будет означать временное удаление на десять минут, за нарушения, заслуживающие большего наказания, чем предупреждение.

- Это нововведение неплохое. На судейской кухне уже давно используют термин «розовая карточка» как нечто среднее между желтой и красной карточками. Даже на сборах арбитрам демонстрируют эпизод и говорят, что это розовая карточка и что судья по своему усмотрению должен определять, какую карточку показывать – желтую или красную. Теперь судьям будет легче решать судьбу спорных эпизодов, потому что они получат право показать оранжевую карточку.

По моему мнению, IFAB идет на такой шаг, потому что понимает, что матч интересен, когда с первой и до финальной минуты на поле 22 футболиста. Благодаря оранжевой карточке уменьшится количество красных карточек, а это значит, что игры будут чаще проходить в формате «11 на 11», а не «11 на 10» или «11 на 9», — приводит слова Шебека Expres.

На такое нововведение последовала следующая реакция одного из любителей футбола:

«С нетерпением буду ждать случаев, когда одна из команд наберет больше четырех оранжевых карточек за эти десять минут. И тогда судья окажется перед очень трудной проблемой – ведь меньше семи полевых игроков в одной команде играть не могут: матч в таком случае прекращается. А в правилах на сей счет, само собой, ни слова. И несложно предположить, что команда, остающаяся в таком меньшинстве, правила будет нарушать с еще большей интенсивностью – ведь другого выхода у нее не останется. Кроме того, игрок, отбывший десятиминутный штраф, сможет вернуться в игру только при ее остановке – ведь футбол не хоккей. А если момент его возвращения на поле придется на, скажем, трех или даже пятиминутную игру без пауз – что тогда? Как будем отсчитывать эти самые десять минут? Кстати: кто же будет их отсчитывать – ведь специальной судейской группы, как в других видах спорта, в футболе не предусмотрено?

Что они творят с правилами, это просто уму непостижимо. Добро бы еще меняли базовую систему. Но вместо этого они ее размывают и подтачивают. Добром для всего футбола их «коза ностра» точно не закончится».

У нас нет сомнений, что вокруг предлагаемого новшества идут и будут идти дискуссии в профессиональных футбольных кругах, как это имеет место после введения системы ВАР. Однако есть большие сомнения в том, что новшество правильно оценят юристы – специалисты спортивного права.

Конечно, будут придумываться разные ситуации, вроде тех, которые привел упомянутый выше любитель футбола. Возникнет множество вопросов, к примеру: как быть с применением временного 10-минутного удаления игрока (далее ВУ-10), если на оранжевую карточку игрок «наработал» менее чем за 10 минут до окончания матча? В таком случае ВУ не соответствует санкции (удаление меньше чем на 10 минут будет равно удалению за красную карточку), и арбитр обязан применить нормативную санкцию, «выписав» желтую либо красную, хотя за точно такое же нарушение в ходе того же матча арбитр «выписывал» оранжевые, как и другие арбитры в других матчах. 

В таком случае нарушается единство практики, а правило ВУ-10 превращается в «дышло» (куда повернул, туда и вышло), отчего спортсмены и зрители будут расценивать подобную непоследовательность как несправедливость.

По мнению экс-арбитра ФИФА, оранжевая карточка станет своего рода «компромиссом» между желтой и красной. Значит, в результате практики ее применения должна определится некоторая группа нарушений, квалифицируемых не как «очень грубые» («красные») либо «не очень грубые» («желтые»), а как «просто грубые» («оранжевые»).

В таком случае зачем выдумывать ВУ-10 для простых грубых "оранжевых" нарушений, в отличие от очень грубых «красных», за которые игрок удаляется до конца матча? Ведь между «рядовым» нарушением (без карточки) и «не очень грубым» («желтым») до сих пор так и не удалось провести четкую границу, и по поводу желтых карточек нередко возникают вопросы к арбитрам. Так почему ФИФА думает, что четкую границу удастся провести в более сложных ситуациях, когда речь идет не о предупреждении, а об удалении или не удалении нарушителя?

Не проще ли обойтись без ВУ-10, предъявляя вместо оранжевой карточки вторую желтую, а удаление нарушителя предусмотреть не за две, а за три желтые карточки? При этом вторая желтая в одном матче может быть учтена дисциплинарным органом таким образом, что нарушитель пропускает следующий официальный матч турнира за две желтые так же, как он пропускает его сейчас за красную по сумме двух желтых карточек. 

По крайней мере, будет экономия на оранжевых карточках и арбитру не нужен еще один дополнительный карман для них... 

+ + +    

Кстати, правила относительно количества желтых карточек, при котором футболиста дисквалифицируют на следующий матч, в разных футбольных лигах и турнирах различаются. В ФИФА принято количество пять желтых карточек для одноматчевой дисквалификации (исключение сделано для финального матча).

Но правила для чемпионатов разных стран могут меняться, потому ничто не мешает проверить действенность системы с возможностью предъявления трех желтых карточек в одном матче вместо нынешних двух с последующей красной карточкой и удалением. Увеличение числа наказаний желтыми карточками с двух до трех уменьшит риск удаления игрока в результате ошибки арбитров. Поскольку даже при отсутствии грубых фолов игрок может получить красную карточку от не в меру «принципиального» арбитра: первую желтую за «симуляцию», которой не было, а вторую за апелляцию по поводу этой самой «симуляции» и в итоге – удаление.

На наш взгляд, удалять игрока в матче целесообразно и справедливо только в случаях «красных» нарушений, за которые полагается красная карточка: 1) умышленная грубая игра с нанесением травмы или явным риском нанести травму сопернику; 2) хулиганское (а не просто неспортивное) поведение в отношении игроков или арбитров (толчок, плевок, нецензурные выражения в их адрес и т.п.); 3) систематическое (то есть не менее трех раз) нарушение правил с предъявлением желтых карточек.

А уже за пределами матча можно устраивать «дисциплинарную порку» нарушителей, расписав в регламенте соревнований детально «преступления» и «наказания» за них. И пусть юристы клубов «воюют» в КДК, с информированием публики о ходе и результатах кабинетных баталий. Таким образом, облегчается арбитраж матчей, а «воспитательная работа» в отношении нарушителей правил выносится за пределы поля, оставляя игрокам и зрителям просто футбол без его «приправы» судейским «творчеством».

Вообще говоря, футбольные правила надо упрощать, а не усложнять их нагромождением все более «уточняющих» положений. Как, к примеру, правила о положении «вне игры» (см.: https://downloads.theifab.com/downloads/laws-of-the-game-2022-23-russian?l=en стр. 93. Раздел «Вне игры»). С таким регулированием народная игра футбол превращается в такой себе объект дискуссий. Но тогда это уже никакие не правила, а «гипотезы», «намеки», «предположения». В таком случае закономерно растет число правовых конфликтов и казусов, а на первые роли при этом выступают вместо футболистов и тренеров футбольные арбитры и чиновники.

Кому нужен такой футбол? – Тем дельцам, которые на результатах матчей «зарабатывают» подобно «заработкам» на скачках на ипподроме. Ибо кто как не судья матча или чиновники способны непредсказуемый футбол (в чем его прелесть для миллионов болельщиков) превратить во вполне «предсказуемый» для букмекерских «малин».

Проще говоря, спортивное право все больше начинает выражать интересы «денежных мешков», которые наживаются на интересе людей к футболу и при этом всё новыми правилами «корректируют» его в нужном для них «судейско-бюрократическом» направлении.

Разве не понятно, что никакое 10-минутное временное удаление игрока с поля «не вписывается» в футбол так, как временное удаление в хоккее, поскольку у них разный учет времени матча: в хоккее чистое время, в футболе – общее время «брутто». Как говорил один герой кинокомедии: «Пойми, студент, у тебя учет идет в рублях, а у меня в сутках». Или, может быть, мы чего-то не понимаем, и футбольные чиновники решили «смягчить» практику увеличения времени матчей за счет судейских «компенсированных» минут к каждому тайму, предоставляя футболистам 10-минутный отдых по ходу матча? Тогда – «браво, федерация!» 

+ + +

Говоря об упрощении футбольных правил, мы не имеем в виду возвращение их первозданной простоты. Вся жизнь, и футбол в том числе, развивается ко все более сложной системе, поэтому приходится регулировать правом все больше связей и отношений, в том числе спортивным правом спортивных отношений. А вместе с этим усложняются и правила и растет их число, приходится все более конкретизировать первоначальные нормы и вводить новые. Поэтому вполне закономерна специализация во всех сферах, в том числе сфере права.

Но если только на данный аспект ориентировать право, забывая о противоположной стороне, об универсализации и унификации норм, то подобная односторонняя ориентация заведет в управленческий тупик, когда правила будут просто игнорироваться, а управление перейдет из нормального "в ручной" режим. Эти тенденции вполне очевидны сегодня в государственном управлении многих стран, проявляются в повсеместном кризисе законности. Управление «по понятиям» вместо правил становится все большей реальностью.

Помнится, еще в середине 90-х довелось близко познакомиться с проектом регламента для парламента Украины, который разрабатывал один активный депутат, не являющийся юристом, но имевший раньше дело с правилами по охране труда. Тогда я, будучи юристом с многолетним практическим стажем, предупреждал его, что желание угадать в регламенте все возможные ситуации в законодательной процедуре и их урегулировать приведут к обратному эффекту, к росту числа его нарушений и к его дальнейшему усложнению. Здесь не работает техническое нормирование, как в правилах техники безопасности, где нормы регулируют отношения «человек – техника», а не «человек – человек», которые много сложнее и более непредсказуемы. Увы, к этому не прислушались, и сегодня мы имеем парламентский регламент с массой поправок, вдвое больший чем первоначальная его редакция, при заметно возросшем количестве его нарушений.

Есть ли выход из этой ситуации? – Да, есть: необходимо изменение техники правового регулирования. По части парламентского регламента предлагается сделать его небольшим, включающим общие типичные правила процедуры принятия закона, предоставив детализацию этих правил практике. Это значит, что в нетиповых (нештатных) ситуациях, не предусмотренных регламентом, решение принимается «по случаю» (ad hoc), разрешая возникшую ситуацию; а далее такая единичная процедура ad hoc оформляется как прецедент на будущее. Каждый такой прецедент фиксируется в «Дополнениях» к регламенту, к которым обращаются в тех редких случаях, когда какая-то нетипичная ситуация повторяется. Зато такое дополнение "не мозолит глаза" в обычной практике ежедневного пользования регламентом.

В этом нет чего-то чрезвычайно нового. Так, страны прецедентного права долгое время обходились практически без статутных нормативных актов. Подобная техника характеризует американскую Конституцию, вначале бывшую небольшим актом из 10 статей, который действует уже более двух столетий, и в нее только вносились в дальнейшем в виде примечаний к статье конкретизирующие поправки, не изменяющие ее основу.

Да и в жизни каждой страны есть подобная практика, ориентированная на диалектику отношения «общее – особенное – единичное». Например, ученики пользуются учебниками общего характера  (общее); студенты имеют дело со специальными учебниками, словарями и энциклопедиями (особенное), изучая более частные и сложные вопросы; а ученые обращаются к специальной научной литературе, так как имеют дело с уникальным предметом изучения (единичное). Если школьный учебник наполнять сложнейшими вопросами специальной научной литературы, то такой учебник перестанет выполнять его учебную роль и школа его не примет. 

Проще говоря, здесь должен работать принцип "переживания неприятностей по мере их поступления". Обычно не "пичкают" малолетнего ребенка сразу всеми знаниями и умениями, а дают ему самому наполнять свой опыт и багаж знаний по ходу взросления в течение жизни. 

Аналогичная ситуация со спортивным нормированием и юридическим законом. Если закон написан «на каждый случай», им сложно пользоваться даже высокопрофессиональным юристам. Кто имел дело с налоговым или таможенным кодексами, тот знает, что с появлением этих "кондуитов" только возросло число споров с налоговиками и таможенниками.       

Поэтому всё больше наполняя футбольные «кодексы» новыми и новыми правилами и «размельчая» их, мы придем в итоге к тому, что на поле будут выходить со свистком футбольные арбитры в профессорских мантиях. Ибо не всякому бывшему футболисту, а тем более далекому от футбола любителю свистка будет под силу овладеть всеми премудростями футбольного правосудия. И одной лишь оранжевой карточкой дело не закончится, придется использовать все цвета радуги для новых правил и новых карточек под эти правила...

* * *

Еще раз о несправедливости "в квадрате"

В данной рубрике была опубликована заметка  «Несправедливість «у квадраті» (До правил виконання пенальті)», в которой разбиралась ошибка арбитра К. Монзуль в матче чемпионата Украины «Шахтера» с «Вересом». И вот читаем такую информацию из чемпионата Бельгии:

«Беспрецедентное решение было вчера принято Федерацией футбола Бельгии: главный футбольный орган страны постановил переиграть матч 19-го тура национального чемпионата «Андерлехт» — «Генк» (2:1) из-за ошибки, которая была допущена при использовании системы видеопомощи арбитрам VAR.

На 23-й минуте этой встречи полузащитник «Генка» Бриан Хейнен не реализовал пенальти, но его партнер по команде Ира Сор результативно сыграл на добивании, тем самым открыв счет. Однако взятие ворот было отменено после использования системы VAR: арбитры зафиксировал, что во время исполнения пенальти в штрафную «Андерлехта» преждевременно вбежали игроки «Генка» Яри Версхарен и Марио Струйкенс.

Казалось бы, в этой ситуации главный рефери матча должен был принять решение о повторном исполнении пенальти, однако в итоге был назначен свободный удар в пользу «Андерлехта». Это и стало поводом для решения бельгийской Федерации футбола о переигровке встречи».

Как видим, здесь повторилась ситуация встречи в чемпионате Украины, (гол забит не прямо с пенальти, а после добивания мяча в ворота игроком, нарушившим правило не вбегать до удара в штрафную площадь соперника. Гол арбитром не был засчитан и им был назначен свободный удар за указанное нарушение. Автор заметки считает правильным повторить 11-метровый удар, как и Федерация футбола Бельгии, отменившая результат матча и обязавшая команды переиграть матч. В Украине подобного решения футбольные власти не принимали, а ограничились наказанием арбитров данного матча . 

Выходит, что в прошлой нашей заметке вполне обоснованно обращено внимание на неоднозначность в футбольных правилах пробития пенальти.

Тогда же мы отметили, что данная ситуация требует уточнения правил пробития 11-метрового штрафного удара в отношении нарушения их забеганием игроков в штрафную площадь до удара. По нашему мнению, следует по-разному оценивать данное нарушение в зависимости от того, игроки какой команды первыми нарушили указанное правило. Сегодня наличие ВАР дает возможность практически безошибочной фиксации этого нарушения. Если нарушила данное правило команда, пробивающая пенальти, в этом случае забитый гол с пенальті не засчитывается и повторное пробитие штрафного удара не назначается. Поскольку наказывать нарушителя путем любого нарушения правил недопустимо в принципе.

Если же данное правило нарушили игроки оштрафованной команды, то в этом случае забитый гол засчитывается, а если гол не забито, пробитие пенальти следует повторить, а нарушителя наказать желтой карточкой. Здесь логика такая: команду-нарушителя должно быть наказано обязательно, тем более если она продолжает нарушать правила даже при исполнении наказания в отношении нее. 

В случае нарушения оштрафованной командой правила поведения при пробитии пенальти забитый с пенальти гол должен быть засчитан независимо от этого нарушения по той же логике, по которой засчитывается забитый мяч, а не назначается пенальти за игру рукой перед голом игрока защищающейся команды. Иначе решение о пенальти было бы в пользу нарушителя, что нельзя признать справедливым со спортивной точки зрения. 

* * * 

Уже теплее... ( Еще о правилах и ВАР)

После ознакомления с двумя нижеследующими заметками показалось, что наконец-то в подходе к футбольным правилам наметились некоторые сдвиги к лучшему. 

Вот эти заметки:   

Евро-2024 будет самым продвинутым чемпионатом Европы в истории. На предстоящем турнире впервые будет использована технология adidas Connected Ball, которая поможет процессу принятия решений VAR, полуавтоматическому определению офсайдов и технологии пересечения линии ворот.

Официальный мяч Евро-2024 содержит специальные сенсоры движения, которые обеспечивают точную информацию в режиме реального времени и отвечают за беспрецедентное понимание каждой составляющей движения мяча и касаний, что значительно сократит время на принятие решений об офсайдах, игре рукой и инцидентах в штрафной. Данные также будут использоваться для телевизионной графики и визуализации, в результате чего выиграют не только игроки, но и болельщики у телеэкранов. 

Розетти так объяснил подход к использованию VAR: «Минимальное вмешательство с максимальной пользой». Другими словами, VAR будет вмешиваться в игру только тогда, когда налицо очевидная ошибка. «Мы хотим, чтобы рефери были достаточно харизматичны, чтобы принимать решения на поле, — пояснил Розетти. — VAR должен использоваться только тогда, когда допущена очевидная ошибка». 

В ходе Евро-2020 в 51 матче чемпионата VAR вмешался в игру всего 18 раз, причем в девяти случаях это были решения об очень неочевидных офсайдах. «В случаях, когда нет стопроцентной ясности по офсайду, мы просим ассистентов рефери не поднимать флаг, — продолжил Розетти. — Просим поднимать флаг только тогда, когда они уверены. 

С системой полуавтоматического определения офсайда проблема будет решена, и мы сэкономим на этих решениях много времени».

______ 

Президент УЕФА Александер Чеферин признался, что остается при своем скептическом мнении о VAR.

— Мы привыкли к VAR, хотя я все еще считаю, что некоторые вещи работают некорректно. Во-первых, никто точно не знает, когда это рука, а когда нет. В тот момент, когда судья идет смотреть VAR, у меня складывается впечатление, что каждый раз, когда мяч касается руки игрока, назначается пенальти. А согласно Правилам, это не должно быть так. Во-вторых, когда дело доходит до офсайда, как юрист я считаю, что каждое правило должно иметь смысл. Есть ли смысл для вас находиться в офсайде, если ваш нос или размер обуви больше? Я думаю, что следует немного исправить вопрос о том, что является пенальти или офсайдом, а что нет. VAR очень помог, но эта линия должна быть толще.

Я считаю, что арбитры на поле все должны решать сами. И иногда арбитры слишком много взаимодействуют с комнатой VAR, вместо того, чтобы принимать решения самостоятельно. Если бы решения судей в обычных судах зависели исключительно от технологий, мы бы страдали от робота, который принимал бы решения на основе искусственного интеллекта. 

Футбол — это нечто живое. Мы собрали 15 лучших тренеров на одной конференции. Гвардиолу, Клоппа, Моуринью, Анчелотти, всех великих. Мы показали им момент с возможным нарушением и спросили, было ли нарушение. Семеро сказали «да», а восемь сказали «нет». И мы говорим о величайших футбольных экспертах мира. А разве возможно, чтобы фанаты договорились? Каждый увидит, что ему подходит. В конце концов, игроки тоже ошибаются, почему бы и не судьи. Некоторые предлагают наказывать судей за ошибку. Мне это кажется бесполезным. Их могут наказать, если они сделали это намеренно или если это коррупция. А ошибки — это часть футбола, — сказал он в интервью Infolibre.

_____ 

Эти публикации мнения футбольных функционеров подтверждают высказанные ранее на этом сайте мысли о необходимости совершенствования правил игры, а не "подлаживания" новых технологий под непродуманные правила и рекомендации к ним. Как говорил когда-то один знакомый, "бардак нельзя автоматизировать". Надо рационализировать правила игры по всем понятной логике, с ясным смыслом. Тогда не будет так, что выдающиеся футбольные тренеры разделятся 7 на 8 при определении нарушения правил, а за ними в той же пропорции разделится аудитория футбольных болельщиков. 

Конечно, если главной целью в восприятии футбола определить дискуссии болельщиков о судействе, а не об удачах и ошибках футболистов и тренеров, то в таком случае сомнительные правила лучше всего работают на эту цель. Правда, развитие самого футбола при этом уйдет на второй план. А если думать о развитии футбола, то необходимость в грамотных правилах в этом случае становится абсолютной. 

* * *

ВАР – якої якості товар?

Схоже, після завершення національних футбольних чемпіонатів публіка займеться обговоренням не так окремих матчів, як регламентів цих чемпіонатів, виходячи з результатів виступів у чемпіонаті свого клубу (звичайно, крім тих, хто став чемпіоном: адже їх діючий регламент завжди влаштовує).

І однією з найбільш «веселих» тем буде тема суддівства та використання в ньому системи ВАР. На це «натякає», наприклад, таке повідомлення.    

Следом за Швецией от системы видеопомощи арбитрам (VAR) может отказаться и Англия. Во всяком случае, 6-го июня клубы английской Премьер-лиги на своём ежегодном собрании проведут голосование за отказ от этой системы уже со следующего сезона. Инициатором такого голосования выступил «Вулверхэмптон».

«Настало время для конструктивных и критических дебатов о будущем VAR. Цена, которую мы платим за небольшое увеличение точности, противоречит духу самой игры», — так звучит базовый аргумент этого клуба в его официальной резолюции, которая призывает провести голосование относительно VAR. Добавим, что для отмены VAR нужно собрать как минимум 14 из 20 голосов от клубов АПЛ.

Більш розгорнута інформація виглядає наступним чином:  

«Клуби англійської Прем'єр-ліги проведуть голосування за скасування системи VAR у всіх матчах наступного сезону чемпіонату, яке відбудеться 6 червня. Про це повідомляє журналіст The Athletic Девід Орнштейн. Причиною стали численні рішення спірні інциденти, які посилили критику VAR і змусили деякі команди та вболівальників поставити під сумнів чесність змагань.

Так, Вулвергемптон наразі офіційно подав до Прем’єр-ліги резолюцію, яка закликає скасувати VAR цього літа – і це ініціює голосування між представникам 20 клубів АПЛ, які зберуться на щорічну зустріч у Гаррогейті 6 червня. Також офіційні скарги були й з боку Ноттінгем Форест через непризначені пенальті у матчі другого кола з Евертоном.

"Вовки" перерахували безліч наслідків використання системи відеоперегляду:

▪️ Вплив на святкування голів і спонтанну пристрасть, яка робить футбол особливим.

▪️ Розчарування та плутанина на стадіонах через тривалі перевірки VAR та поганий зв’язок.
▪️ Більш ворожа атмосфера з протестами, освистуванням гімну Прем'єр-ліги та скандуваннями проти VAR.

▪️ Перевищення початкової мети VAR для виправлення явних і очевидних помилок, тепер надмірний аналіз суб’єктивних рішень і компрометація плавності та цілісності гри.
▪️ Зниження відповідальності офіційних осіб на полі через систему безпеки VAR, що призводить до ерозії авторитету на полі.

▪️ Помилки, які трапляються, незважаючи на VAR, коли вболівальники не можуть прийняти людську помилку після кількох переглядів і повторів, що підриває довіру до стандартів суддівства.

▪️ Порушення швидкого темпу АПЛ тривалими перевірками VAR і більшим доданим часом, через що матчі тривають надто довго

▪️ Постійні дискусії про рішення VAR часто затьмарюють сам матч і заплямують репутацію ліги.

▪️ Підрив довіри та репутації, а VAR підживлює абсолютно безглузді звинувачення в корупції.

Відповідь керівництва АПЛ на цю ініціативу була наступною:

"Прем'єр-ліга може підтвердити, що сприятиме обговоренню VAR з нашими клубами на щорічних загальних зборах наступного місяця. Клуби мають право висувати пропозиції на зборах акціонерів, і ми визнаємо занепокоєння та проблеми, пов’язані з використанням VAR.

Однак ліга повністю підтримує використання VAR і, разом з PGMOL [суддівський орган в Англії], продовжує вдосконалювати систему на користь гри та вболівальників".

Зазначимо, що для прийняття тієї чи іншої зміни у правилах проведення АПЛ потребується 2/3 голосів усіх учасників змагання, а саме 14 із 20 представників клубів англійської першості.

Нагадаємо, що система VAR використовується в матчах англійської Прем'єр-ліги з 2019 року. Минулого місяця Швеція стала першою країною, яка відмовилася від впровадження VAR після негативної реакції вболівальників».

______  

В Україні систему ВАР запровадили через два роки, починаючи з окремих матчів. І уже тоді, а саме 05.12.2021 р. на цьому сайті ми відкрили рубрику «Спортивне право», яку відкрили матеріалом «Футбол: ВАР і право» (про нову технологію в чемпіонаті України).

Уже тоді нами було зроблено висновок, що «ВАР у тому варіанті, як його запроваджено в чемпіонаті України, від самого початку перетворений на суддівську технологію неправомірного впливу на результат матчу, що суперечить принципам чесної гри та суті спорту, і навіть створює можливість порушення вимог кримінального законодавства України».

+++

Отже, ВАР: «за» чи «проти»? Думки щодо цього як фахівців, так і любителів футболу, розділилися на три варіанти.

Перший варіант – проти. За це прямо висловилася, наприклад, футбольна спільнота Швеції, скасувавши застосування ВАР у чемпіонаті.

Другий варіант – за збереження ВАР. Про це свідчить така інформація:

«Большинство клубов АПЛ готовы оставить систему VAR и на следующий сезон чемпионата Англии, информирует телеканал Sky Sports. Сообщается, что после предложения «Вулверхэмптона» вынести на голосование целесообразность использования системы VAR в следующем сезоне, большинство клубов придерживаются мнения, что систему видеоповторов нужно оставить. Однако также отмечается, что клубы требуют существенного совершенствования VAR, чтобы предотвратить в будущем ошибки, которые были допущены в нынешнем сезоне. Одной из команд, которая пострадала от неправильных решений VAR, является «Вулверхэмптон».

Голосование по отмене VAR должно состояться 6 июня, но уже сейчас известно, что большинство клубов проголосуют против».

Третій варіант: «за» або «проти» застосування ВАР, залежно від того, чи буде удосконалено його технологію. До цього варіанту (швидше «проти», ніж «за») прийшов такий знаний футбольний фахівець як тренер «Ліверпуля»:

«Наставник Ліверпуля Юрген Клопп вважає, що неправильне використання відеоповторів спричиняє спірні рішення. "Я не думаю, що вони голосують проти ВАР, думаю, вони голосуватимуть за те, як він використовуватиметься, бо це безперечно неправильно. Я це розумію. У тому вигляді, як це виглядає зараз, я проголосував би проти, тому що ці люди не можуть використовувати його правильно.

Не думаю, що ВАР – проблема, проблема в тому, як ми його використовуємо. Виходить, ми не можемо замінити людей. Так що, так, я проголосував би за скасування ВАР", – сказав головний тренер Ліверпуля.

 Відчуваючи вказану проблему, почала реагувати на неї ФІФА, про що свідчить така її реакція:

«ФІФА почала тестувати нову систему, при використанні якої у тренерів буде дві можливості звернутися до відеоповтору під час матчу. Про це повідомляє Marca. За інформацією джерела, у разі, якщо після перегляду арбітр змінить своє рішення, тренерський запит не буде вважатися використаним.

Президент ФІФА Джанні Інфантіно розповів про нововведення з відеопереглядами. "Ми маємо намір розвивати та покращувати систему ВАР. 65 федерацій вже впровадили систему відеоповторів.

Наразі створено простішу технологію з меншою кількістю камер, яка не потребує офіційних осіб матчу, що робить її доступнішою для всіх. Система вже проходить випробування. Тренери зможуть двічі запросити перегляд. Гравці можуть попросити тренера зробити запит. Якщо початкове рішення буде змінено, то запит не згорить і у тренера збережуться два перегляди", – сказав Інфантіно.

Але, на нашу думку, світова футбольна влада занадто спрощує проблему, через це примітивно реагуючи на її вирішення. Тут має місце така сама переоцінка потенціалу нової ідеї, як, наприклад, у ситуації з конкурсним відбором кадрів на посади у владі (див. «Що не так з конкурсом?» 3. Конкурс як технологія «керованого хаосу»). 

У такому разі від нової технології вимагають того, що вона не дасть за існуючої системи організації футбольного життя, з її визначальним грошовим чинником. Адже тут прибуток – понад усе! Хіба не про це свідчать спроби організації європейської суперліги?

А може цей примітивізм футбольної влади йде не від її нерозуміння, а від заінтересованості саме в такій неякісній технології реалізації нової ідеї? Не інакше як у каламутній воді «керованого хаосу» у футбольних змаганнях декому легше ловити свою «фінансову рибку»...

Проте футболісти й тренери, які працюють на створення футбольного дійства, бачать, що замість організації чесного спортивного змагання їх просто експлуатують на догоду окремим «рибакам», і починають протестувати проти цього. Під їх тиском футбольна влада змушена потроху обмежувати суддівську сваволю та віддавати частину користування новою технологією футбольним командам. 

Звідси така поступка, що «тренери зможуть двічі запросити перегляд, а гравці можуть попросити тренера зробити запит». Уже не арбітри застосовують на свій розсуд ВАР, а самі футболісти отримують право вимагати перевірки рішення арбітра.

На наш погляд, суттєво зменшити негативні наслідки перегляду ВАР, що відзначені вище представниками «Вулвергемптона», можна саме через передачу права ініціювання перегляду ВАР від арбітрів самим командам, тобто через демократизацію футболу. Але за однієї умови, про яку слід сказати окремо.

+ + +

Умовою, про яку йде мова, є належна якість футбольних правил. Без чітких і зрозумілих усім правил гри будь-яка найсучасніша технологія не дасть того позитивного ефекту, на який розраховано її запровадження. Адже той же ВАР застосовується в контексті наявних футбольних правил, якими керуються арбітри і дотримання яких має покращити ця технологія. Але якщо правило недосконале, то звідки візьметься його досконале виконання? Завжди будуть виникати дискусії, а ще й спокуса використати вади правила на свою користь.

Наприклад, правила про порушення «гра рукою» або «положення поза грою» змінювалися неодноразово. Не випадково, коментуючи наведену вище інформацію про удосконалення ФІФА правил застосування ВАР, один з читачів слушно зауважує:

«Последнее время ФИФА переусложнила правила с кучей вот таких нюансов про движения руки к мячу и т.д. Не было бы ВАРа, судьи все равно должны были бы такие моменты учитывать, только мгновенно и полагаясь на то что увидели, – так что спорных решений была бы куча. Это не проблема ВАР, а проблема усложнения правил и их трактовки. А с офсайдами как раз все просто, если есть возможность нарисовать графикой линию. Правда не помню, везде ли, где есть ВАР, используется такая система определения оффсайдов».

Навряд чи з офсайдами «все просто». Наші занадто спритні асистенти ВАР можуть «намалювати» й потрібну їм за товщиною та напрямом "лінію", і момент визначення положення «поза грою» зіставлять з моментом пасу так, що «комар носа не підточить». Тому що таке «положення поза грою», яке фіксується за критерієм найближчої точки тіла гравця до лінії воріт суперника, не може чітко визначити нормальна жива людина, а особливо ще й у динаміці.

Якийсь розумник вирішив, що коли п’ятка чи носок стопи нападника знаходиться ближче до лінії воріт, ніж частина тіла (крім руки) захисника, то нападник має перевагу в атаці воріт суперника над останнім захисником. І от уже ВАР починає малювати проекції для визначення положення «поза грою». 

Що з цього виходить, показує публікація «Ничего себе: оба игрока "Баварии" в скандальном эпизоде были "вне игры"».

«Хороший знакомый, давно и прочно связанный с судейским цехом, рассказал, что в США прошел вебинар, под эгидой судейского комитета местной федерации футбола. В вебинаре приняло участие примерно тысяча футбольных рефери. Тема: “трактовка положения «вне игры» в современном футболе”.

В качестве примеров демонстрировались семь эпизодов из матчей Лиги чемпионов, ряда ведущих европейских чемпионатов, чемпионатов мира и Европы. Первым показали эпизод из ответного матча Лиги Чемпионов между «Реалом» и «Баварией».

Вердикт общий: оба футболиста «Баварии» в момент передачи находились в положении «вне игры». И хотя предголевой пас сделал игрок "Реала" Менди, он в тот момент оказался под давлением игрока "Баварии", забравшегося в офсайд.

На мой взгляд эта затянувшаяся дискуссия по злосчастному эпизоду с офсайдом имеет один изъян. Директивы ФИФы, как и УЕФы не являются правилами, они носят рекомендационный характер, зависящий от конкретной ситуации, когда рефери непосредственно во время эпизода не уверен в трактовке. Если же арбитр ясно видит офсайд, на кой ему надо устраивать цирк с VAR после эпизода. Он просто выполняет свои обязанности и фиксирует нарушение в момент его совершения. Разница между зрителями, сидящими возле телевизора и имеющими ракурс, предоставленный транслятором, и арбитром, находящимся в нескольких метрах от события, огромна.

Я понимаю, что в наше время ВАРов огромный простор для манипуляций, но футбол должен быть футболом. Смешно, что все согласны, что офсайд скорее был, но судья сволочь, потому что его зафиксировал сразу, а не дал насладиться цирком с VAR. Точно, сто процентов судья купленный».

Матч "Динамо" з "Кривбасом", який відбувся учора, ознаменувався черговим закидом тренера "Кривбасу" на адресу суддів, які нібито помилково зафіксували офсайд у його гравця на першій хвилині матчу. І знову навколо цього виникають дискусії...

Якщо насправді потрібно усунути перевагу нападника в атаці над останнім захисником через фіксацію порушення «положення поза грою», то це має бути дійсна реальна перевага, а не умоглядна «перевага» у положенні якоїсь точки тіла нападника щодо тіла суперника. Реальною перевагою можна вважати таке положення тіла нападника, коли останній повністю випереджає захисника на корпус, тобто з погляду бокового арбітра їх корпуси не злиті в одну пляму. Є просвіт між ними, який арбітр може вловити, значить можна фіксувати положення «поза грою». Тоді й лінія ВАРу проходитиме між двома гравцями, а не як проекція плеча одного гравця, який нахилився, на п'яту іншого гравця, і чітко фіксуватиме неспівпадіння двох корпусів.

Скажуть: тоді атака отримає більші можливості ніж захист, а отже перевагу. Але ж колись правило «поза грою» пом’якшили (з двох польових гравців + воротар до двох гравців оборони взагалі, включно з воротарем), і нічого страшного не сталося. Так само буде й у даному разі, оскільки нове уточнене правило буде однаковим для усіх, а тому атака отримає додаткову перевагу над обороною для усіх команд рівною мірою. Просто нове правило допоможе арбітрам і гравцям більш чітко фіксувати момент порушення «поза грою», а отже, спроститься й застосування ВАР.

Це лише один приклад, який показує, що починатися нові технології у футболі мають із приведення до раціонального змісту правил, унормування футбольної гри, на фіксацію перебігу якої й спрямовуються ці технології. 

Саме над правилами варто замислитися у першу чергу, про що у цих замітках уже йшла розмова щодо низької якості деяких правил ("симуляція", пробиття штрафних, пенальті, компенсації часу в футболі, тощо). 

+ + + 

P.S. Інформація до роздумів.

Сьогодні, 6 червня, клуби АПЛ на загальних зборах проголосували за збереження VAR. 

19 із 20 клубів проголосували за збереження системи відеоповторів – проти був лише сам Вулвергемптон. Для ухвалення відповідного рішення необхідно було, щоб 14 із 20 клубів учасників АПЛ проголосували за скасування використання VAR. 

Нагадаємо, що система VAR використовується в матчах англійської Прем'єр-ліги з 2019 року. Минулого місяця Швеція стала першою країною, яка відмовилася від впровадження VAR після негативної реакції вболівальників.