Пенсійне забезпечення народних депутатів 

Експертний висновок

щодо правового регулювання пенсійних відносин

народних депутатів України

(витяг)

1. Правове регулювання пенсійних відносин н.д. включає законодавчу, адміністративну та правоохоронну (судову) складові. Як свідчить наведений вище аналіз, законодавчий орган, уряд і ПФ, а також КСУ та суди, включаючи Верховний Суд, не керуються належним чином нормою ч.2 ст.19 Конституції України щодо їх обов’язку «діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Насамперед, не береться до уваги ст. 8 Конституції щодо дії в Україні принципу верховенства права, а особливо ч.3 цієї статті, згідно з якою «норми Конституції України є нормами прямої дії», та «звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується». 

2. Відповідно до ст.3 Конституції «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Розділом ІІ передбачено низку спеціальних статей, положення яких розвивають та конкретизують дане засадниче положення ст.3 Конституції, а також ст. 8 Конституції. Зокрема, ч. 2 ст.22 Конституції встановлює, що «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». У ст. 24 встановлено, що «громадяни мають рівні конституційні права і свободи» ( в т.ч. права, визначені ст.46 Конституції) «та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками…майнового стану…». Ст. 55 гарантує судовий захист прав людини, а ст. 56  - право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Нарешті, ст. 58 Конституції визначає, що «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи».  

3. Аналіз законодавчого регулювання пенсійних відносин н.д. вказує на те, що починаючи з 2014 р. при внесенні змін до Закону «Про статус народного депутата України» порушувалася ст.22 Конституції в частині недопущення  звуження змісту та обсягу існуючих прав н.д. на пенсію, а також правило ст.58 Конституції щодо неприпустимості зворотної дії закону. 

Порушення ст.22 та ст.58 зумовлені, зокрема, невизначеністю понять «зміст права» і «обсяг права», про що свідчить також наведена вище судова практика (яка зводить розуміння обсягу права на пенсію до грошового розміру пенсії), а також відсутність чіткого уявлення про співвідношення чинності закону та дії закону в часі, про що також свідчать наведена судова практика, включаючи рішення КСУ.

3.1. Зміст права особи визначають правомочності, з яких складається відповідне право. Наприклад, зміст права власності складають правомочності володіння, користування і розпорядження майном (див. ст. 317 Цивільного кодексу України, яка так і називається: «Зміст права власності»).

Зміст права на пенсію н.д. складають визначені Законом правомочності: призначення пенсії у відповідному розмірі, повного отримання призначеної пенсії, перерахунку встановленої пенсії, індексації отримуваної пенсії, призначення пенсії н.д. іншим особам у разі втрати годувальника. У разі коли законом виключається хоча б одна з цих правомочностей, має місце звуження змісту існуючого права, а отже, порушення ст.22 Конституції України.  

Обсяг права особи визначається тими нормативними умовами дії закону в просторі, часі та за колом осіб, в яких складаються правовідносини особи щодо реалізації свого права. У разі коли новим законом або внесенням змін до чинного закону обмежується простір реалізації існуючого права (наприклад, виключається частина території України, на якій діє відповідне положення закону), або обмежується час реалізації права (наприклад, надання довічного утримання обмежується певним періодом або припиняється правомочність отримувати пенсію на певний час), або скорочується коло осіб, які мають відповідне право (наприклад, виключаються особи, які мали право на отримання пенсії н.д. у разі його смерті), – в усіх таких випадках має місце звуження обсягу існуючого права, а отже, порушення ст. 22 Конституції. 

3.2. Співвідношення понять «чинність закону» та «дія закону» досить ретельно з’ясована вітчизняною юридичною наукою (наприклад, дис.…д.ю.н. Теплюка М.О.). Однак практика правового регулювання досі безпідставно не сприймає наукове розуміння, внаслідок чого приймаються хибні законодавчі та судові рішення, включаючи наведені вище. У цих рішеннях правовідносини щодо реалізації пенсійних прав пов’язуються, як правило, з чинністю закону, а не з його дією, що є суттєвою помилкою.    

Зокрема, Верховний Суд, ухвалюючи рішення від 14.09.2020 р. у справі про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення КСУ №7-р(ІІ) /2019, послався на порядок виконання ч.20 ст.86 Закону «Про прокуратуру» в її «первинній редакції», сформульованій цим рішенням КСУ у зв’язку з визнанням неконституційною зміни вказаної редакції на формулу: «умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України», яка (зміна) втратила чинність з дня ухвалення КСУ зазначеного рішення. Між тим, КСУ не має повноваження відновлювати та надавати чинності тій редакції положень закону, яка була чинною до зміни з порушенням Конституції відповідного положення (як це мало місце у відомому випадку відновлення у 2010 р. положень Конституції України в редакції 2004 р.). Умови і порядок набрання чинності законом визначено в ст.94 Конституції, в якій взагалі відсутня згадка про КСУ.   

У деяких випадках законодавець визнає закон таким, що втратив чинність, «крім окремих його положень». У такий спосіб, по суті, продовжується дія окремих положень нечинного закону, що суперечить самому поняттю чинності нормативного акта, яка є необхідною умовою та ознакою його юридичної сили.

4. Аналіз судових справ щодо пенсійного забезпечення н.д. свідчить про те, що суди в Україні не надто переймаються проблемою відповідності їх рішень Конституції України, надаючи водночас перевагу правовим позиціям Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та міжнародно-правовим актам.

При цьому ігноруються положення статті 8 Конституції України, згідно з якими найвищу юридичну силу має Конституція України, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі та повинні їй відповідати. У разі невідповідності положень закону Конституції належить застосовувати норми Конституції як норми прямої дії.

Відтак, посилання судів на рішення ЄСПЛ та міжнародно-правові акти (Декларацію прав людини тощо) має застосовуватися з урахуванням статті 9 Конституції, принципу верховенства Конституції України щодо цих актів як частини національного законодавства.

Проте суди керуються протилежним підходом. Показовим є рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2020 р. (див. п.18).

Так, апеляційний суд зазначає: «Судом першої інстанції вірно враховано рішення Європейського суду з прав людини, згідно з яким передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення… Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист».

У цьому висновку звертає на себе увагу наступне:

1) замість конституційних прав людини (зокрема, прав ст.46 Конституції) йдеться про «передбачені законами соціально-економічні права»;

2) за тезою про те, що ці права «не є абсолютними», у наступному реченні поняття прав підміняється іншим поняттям – «механізм реалізації цих прав», який може бути змінений державою. Відтак створюється уявлення про можливість зміни самих прав, їх змісту та обсягу (що заборонено ст.22 Конституції);

3) Оскільки позивач посилається саме на цю норму Конституції як підставу своїх вимог, судді апеляційного суду змушені  вдатися до такого: «у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулись зміни, тобто по новому врегульовано відносини у даній сфері. Посилання на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України відмова пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії позивача приводить до звуження (обмеження) змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яку він отримував до цього, тобто, не відбулося звуження обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавлення його права на соціальний захист». У такий спосіб поняття «обсяг права» суд підмінив поняттям «обсяг об’єкта права» (яким є грошове утримання пенсіонера). А щодо обсягу права, то вказаною зміною закону звужений у часі обсяг існуючого права на призначену раніше пенсію (див. п. 25.1);

4) Таким чином, апеляційний суд проігнорував ст. 58 Конституції України, надавши зворотну дію в часі новим змінам у Законі про статус народного депутата. Дане порушення Конституції суд аргументував так: Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії «прямо передбачав неможливість перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону «Про статус народного депутата України» до 01.10.2017 року», а іншими законодавчими актами здійснення такого перерахунку не було передбачено. Правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок (звернення із заявою про перерахунок). Враховуючи, що на момент, коли, на думку позивача, виникло право на перерахунок пенсії, в законодавстві відсутні норми, які регламентували умови і порядок проведення такого перерахунку, у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачу.

Наведена аргументація суду є хибною з кількох міркувань. Відповідно до Закону «Про статус народного депутата України» право на перерахунок пенсії н.д. пов’язане не з моментом звернення із заявою до ПФ про перерахунок, а зі зміною розміру заробітної плати працюючих н.д. Саме цей юридичний факт є підставою для виникнення правовідносин щодо перерахунку пенсії, а не «звернення із заявою» (останнє без вказаного факту є безпідставним), яке означає лише початок реалізації правовідносин, що виникають між н.д. і ПФ з даного юридичного факту. Зазначені правовідносини регулюються не нормами права, чинними «на момент виникнення права на такий перерахунок», а нормами, які є діючими на час виникнення правових відносин (оскільки дія норми чинного акта може бути зупинена).

Нарешті, висновок щодо встановленої Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» неможливості  перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону «Про статус народного депутата України» до 01.10.2017 року, та відсутності таких норм в інших законодавчих актах означає, що здійсненими змінами законодавства звужено зміст права н.д. на пенсію шляхом виключення з нього однієї з прамомочностей (див. п.25.1).

Враховуючи, що розрахунок пенсії н.д. при її призначенні здійснювався згідно із Законом у відсотковому відношенні до заробітної плати працюючого народного депутата, скасування права на перерахунок пенсії н.д., вживаючи формулювання з рішення суду, «ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист»; а тому така зміна механізму нарахування пенсій є конституційно неприпустимою щодо уже призначених пенсій н.д.

5) Вказівка суду (з посиланням на рішення КСУ від 26.12.2011р.) на ст.22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, як і увага до ч.1 ст.17 Конституції, не позбавляють необхідності усіма органами держави виконувати обов’язки, встановлені статтями 3 та 19 Конституції України. А головне, ця вказівка у рішенні суду стосується встановлення нових норм конституційного забезпечення н.д., проте вона жодним чином не повинна впливати на існуючі правовідносини, які виникли на підставі інших норм Закону.

Заперечення «абсолютного» характеру соціально-економічних прав, про яке йдеться у рішеннях КСУ і судів,  помилково абсолютизувати як у судовій практиці, так і в законодавстві, оскільки це шлях до заперечення законного і нормативного характеру самого права, принципів конституційної законності та верховенства права, порушення, а не утвердження прав і свобод людини. Саме тому правове регулювання пенсійних відносин н.д. повинно виходити з єдино прийнятної – конституційної основи, з норм Конституції України.    

Загальні висновки.

1). Неодноразові зміни Закону «Про статус народного депутата України» призвели до того, що народні депутати різних (і навіть одного) скликань мають неоднакове за змістом і обсягом право на пенсію в залежності від періоду її призначення.

2). Зміст і обсяг права н.д. на пенсію визначається тими нормами, які в редакції положень ст.16 (в новій редакції ст.20) Закону «Про статус народного депутата України» діяли на час призначення н.д. пенсії. Відтак, народні депутати України, яким пенсія призначена згідно із Законом «Про статус народного депутата України», мають таке право на пенсію, включаючи її перерахунок, яке визначалося положеннями Закону, діючими на момент призначення н.д. пенсії.

3). Звуження змісту і обсягу права н.д. на пенсію, яке відбувалося через зміни редакції зазначених статей Закону, попри невідповідність Конституції України таких змін (зокрема, стосовно визначення урядом умов та порядку перерахунку призначених пенсій н.д. тощо) не дає права на перерахунок пенсії, призначеної н.д. в період дії цих змін, якщо в установленому порядку законом або рішенням КСУ ці зміни не визнано такими, що втратили чинність. 

4). Судова практика щодо вирішення спорів про перерахунок пенсій н.д. є неоднозначною. Одні суди задовольняють позови н.д. (рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.12. 2017 р. – не скасоване), інші – відмовляють у задоволенні аналогічних позовів. Верховний Суд щодо перерахунку пенсій прокурорським працівникам висловив правову позицію, відмінну від позиції судів, які відмоваляють н.д. у позовах про перерахунок пенсій. Зважаючи на це, Верховний Суд повинен узагальнити вказану судову практику і визначити єдиний підхід до вирішення судами справ даної категорії.

5). З огляду на статтю 24 Конституції щодо забезпечення рівності прав і рівності перед законом, а також уніфікації правового регулювання пенсійних відносин н.д. існує необхідність законом про внесення змін до Закону про статус народного депутата України визначити єдиний підхід до регулювання пенсій н.д. на наступний час, наприклад, з 01.01.2022 р. У його перехідних положеннях належить встановити окремий порядок врегулювання існуючих правових відносин щодо перерахунку, за бажанням народного депутата, пенсій, призначених до початку дії вказаного закону (до 01.01.2022) згідно з новим єдиним підходом.  

Доктор юридичних наук, професор          О.І. Ющик            

НА ТОЙ РАЗ СУДДЯМИ БУЛИ…

Державне керівництво України докладає значні зусилля, аби країну прийняли в ЄС, чиновники якого, своєю чергою, висувають зустрічні вимоги щодо того, аби наша держава хоча б знизила рівень корупції, яка вийшла з берегів, та показала свій дійсний рух до правової держави.

Проте зусилля обох сторін залишаються марними, доки в нашій країні належним чином не функціонує її судова система. Причиною цього є не тільки захмарна корупція, а й невпинне падіння професійного рівня суддівських кадрів.

Мене, як фахового юриста з майже тридцятирічним практичним стажем і як вченого-юриста з двадцятип’ятирічним науковим стажем, уже навіть не дивує, а шокує рівень юридичної безграмотності судових рішень, в особливості рішень адміністративних судів у справах громадян проти державних органів.

Не будемо говорити про судовий захист політичних прав громадян, це тема тонка навіть для просунутих демократій… Та є категорія громадян, чиї соціальні права будь-яка держава, якщо вона не злодійська, просто зобов’язана захищати хоча б з огляду на просту людяність. Йдеться про літніх людей – пенсіонерів, які своєю працею більшу частину свого життя підтримували державу, а сьогодні вони сподіваються на зворотну підтримку їх самих з боку держави. Адже багатьом з них розраховувати на іншу підтримку не доводиться.

На жаль, з тим «пенсіоном», який наші громадяни отримують в останні десятиліття від держави, дарма мріяти не те що про гарантований Конституцією достойний рівень життя, але бодай про його продовження на схилі літ.

Це не якась авторська полемічна «колючка», а жорстока цифрова реальність. Так, за даними Пенсійного фонду України (далі – ПФУ), станом на 1 січня 2022 року в Україні нараховувалося 10.841.117 пенсіонерів.  При цьому в останні десять років кількість пенсіонерів скоротилася на три мільйони, тобто в середньому по 25 тис. осіб на місяць. Якщо така тенденція продовжиться, то неважко порахувати, що десь приблизно у 2040-45 рр. працівники ПФУ залишаться без роботи через відсутність у державі осіб, які стоять на пенсійному обліку.

Не будемо згадувати про моральність та інші високі категорії. Звернемося до звичайної політичної логіки. З одного боку, йдеться про долю майже третини населення країни та половини виборчого електорату, волею якої отримали місце у Верховній Раді України попередні й теперішні представники політичних сил. Мабуть, саме ця категорія громадян-виборців мала б стати предметом особливої турботи народних депутатів, якщо останні бажають опинитися ще й у майбутньому парламентові.

А, виявляється, ні. Судячи з тих пенсійних реформ, які запровадили в Україні пани депутати попереднього скликання та продовжують нинішні, знущаючись над пенсійним законодавством, доля громадян пенсіонерів цікавить їх виключно з точки зору скорочення державних витрат на цю категорію осіб. От парламентарі й жонглюють пенсійним законодавством так, що голова паморочиться навіть у професійних суддів найвищих інстанцій, не кажучи уже про мільйони пенсіонерів.

Мені довелося ознайомитися із законодавством про пенсійне забезпечення народних депутатів України у зв’язку з наданням науково-експертного висновку з даного питання (Витяг з того висновку опубліковано в цьому розділі даного сайту під рубрикою «Експертні висновки»). Зазначимо, що офіційний текст висновку було представлено в матеріалах адміністративної справи за позовом гр. С. до Головного управління ПФУ в м. Києві, яку вирішував Окружний адміністративний суд м. Києва (суддя Донець В.А.).

Коротко про суть справи. Громадянин С. звернувся до управління ПФУ в м. Києві із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії на підставі того закону, за яким її ще у листопаді 2001 року було йому призначено.

Проте Управління ПФУ повідомило гр. С., що при перерахунку пенсії розмір обчислюється за нормами Закону, чинного на день звернення за перерахунком пенсії. Відповідно до пункту 12 статті 20 закону про статус народного депутата України (в редакції чинній з 01.10.2017р.) пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тому у заяві було відмовлено з посиланням на те, що чинні вимоги законодавства не містять такої підстави проведення перерахунку, як підвищення заробітної плати діючого народного депутата.

Дану відмову гр. С. оскаржив до суду, вимагаючи в позовній заяві визнати дії ПФУ незаконними і зобов’язати його здійснити відповідний перерахунок пенсії. Суд відкрив провадження 15.09.2021р. та вирішив розглядати справу в спрощеному (письмовому) провадженні без повідомлення учасників справи. Від ПФУ до суду надійшов відзив на позов, в якому пенсійний орган заперечує проти задоволення позовних вимог. Відтоді понад дев’ять місяців йшло «спрощене провадження», доки нарешті  аж 07.07.2022 р. з’явилося рішення про відмову гр. С. у його позовній заяві. Наведемо суть аргументації щодо цієї відмови. 

Спочатку в рішенні згадано, що той закон, за яким гр. С. було нараховано пенсію у 2001 р., містив положення про обов’язок ПФУ перераховувати пенсію у разі зміни заробітку діючих народних депутатів, і що це положення разом з деякими іншими положеннями не може бути скасоване чи звужене іншими законодавчими актами. А далі суддя робить «стрибок» до закону від 28.12.2014 р., яким визначено, що «умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України».

Потім у рішенні суду згадується закон від 02.03.2015 р., в якому записано наступну «хитромудру» умову: у разі неприйняття до 01.06. 2015 р. закону щодо призначення на загальних підставах усіх пенсій, включаючи сюди й спеціальні, скасовуються з 01.06.2015 р. норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначаються спеціальні пенсії (прокурорам, суддям, дипломатам, депутатам, держслужбовцям і службовцям органів місцевого самоврядування та ін.).

А далі у рішенні суду йде «стрибок» до закону уже від 03.11.2017 р. (щодо підвищення пенсій), що стосується зміни редакції тих положень закону про статус народного депутата, яка «була чинна на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії», і якою встановлено, що відтепер пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється не за спеціальним законом, а за законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Після вказаного останнього «логічного стрибка» суддя формулює свій головний висновок: «Тобто, у зв’язку із набуттям чинності цього Закону, норми…Закону “Про статус народного депутата України”, що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата, втратили чинність».

Чому так? – Тому що закон про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування «не містить такої підстави для перерахунку пенсій, як підвищення заробітної плати працюючих народних депутатів».

А завершує вказану «логічну» еквілібристику такий теоретичний аргумент: «Вирішуючи питання застосування норм у часі, суд зазначає, що правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок (звернення із заявою про перерахунок). Відтак, станом на момент виникнення спірних правовідносин відсутнє призначення пенсії і її перерахунок на підставі Закону України “Про статус народного депутата”. Враховуючи те, що на момент коли, як вважає позивач, виникло право на перерахунок пенсії, у законодавстві відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачу.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулись зміни, тобто, по новому врегульовано відносини у даній сфері. Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають».

Як кажуть, «почав за здравіє, а закінчив за упокой». На початку мотивації судового рішення згадано положення закону про право на перерахунок пенсії, яке діяло у 2001 р. на момент призначення пенсії гр. С. і яке не може бути скасоване чи звужене іншими законодавчими актами. А завершено мотивацію тим, що у законодавстві відбулися зміни, по новому врегульовано відносини з перерахунку пенсій цій категорії осіб і що на момент звернення за перерахунком відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку. Простіше кажучи, положення закону спочатку було ухвалене як недоторканне, та прийшли чергові пани депутати і просто відкинули його геть.

Виникає питання: парламенту що, нічим зайнятися, як тільки бавитися із застереженнями про неприпустимість скасування прийнятих норм? Чи, може, ці застереження є популістським прийомом для отримання прихильності виборців? Якщо деякі юридично безграмотні депутати вважають, що кожне нове їх скликання має право вирішувати всі без винятку питання по-новому, крутити законами як їм заманеться, то вони дуже помиляються. Закон – це акт парламенту, а не того чи іншого складу депутатів; а тому положення про неприпустимість скасування раніше встановлених положень є обов’язковим для врахування.

Якщо знаходяться ще й судді, котрі думають як такі безграмотні депутати, то їм варто нагадати ст. 22 Конституції України, в якій чорним по білому записано: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». До таких конституційних прав належить і право на пенсію (ст. 46 Конституції).

На неприпустимість обмеження права на пенсію вказав ще й Конституційний Суд України, зокрема, визнавши неконституційним те «нове положення» закону (покладання на Кабінет Міністрів України повноваження щодо визначення умов та порядку перерахунку пенсій, яке КМУ відверто ігнорував), про яке у рішенні суду сказано «по новому врегульовано відносини у даній сфері».

Крім того, багатомісячна підготовка рішення призвела до суперечностей у його мотивації. Адже якщо норми щодо спеціальних пенсій народним депутатам скасовано з 01.06.2015 р., то як могла залишатися чинною майже 2,5 роки (до ухвалення закону від 03.11.2017р.) редакція положень закону про статус народного депутата, які стосувалися перерахунку пенсії?

Якщо, далі, як сказано в рішенні суду, «нормативно-правовим актом, який… встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень», є закон «Про статус народного депутата України», то скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до закону «Про статус народного депутата України», хіба не означає скасування однієї із соціальніх гарантій здійснення депутатських повноважень? Так само, як скасування норм закону про статус суддів стосовно їх пенсійного забезпечення означає скасування соціальних гарантій діяльності судді?    

Можливо, окремих панів депутатів і панів суддів їх пенсійне забезпечення державою в старості не турбує, вони самі себе «забезпечили» на два життя… Однак закони про статус депутата і про статус суддів розраховано не на них, а на тих, від кого суспільство чекає чесної служби, для здійснення якої законодавець вважає за необхідне встановити відповідні правові та соціальні гарантії. А скасувавши їх, політично і юридично безграмотні депутати створюють умови для корупційного здійснення представниками держави їх публічно-владних повноважень.  

Виправити таке безграмотне і шкідливе рішення «законодавців» покликана була судова влада. А проте суддя, постановляючи дане рішення про відмову гр. С. у задоволенні позову до ПФУ, виявляє ще більш кричущу фахову безграмотність, оскільки є професійним юристом. Чого варте лише його теоретичне обґрунтування «вирішення питання застосування норм у часі», за яке повинно бути соромно уже студентам-юристам першого курсу, котрі вивчають теорію права…

Студентам корисно засвоїти, що дія закону в часі трактується в теорії права зовсім не так, як записано в судовому рішенні: «правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок (звернення із заявою про перерахунок)».

По-перше, суддя не розрізняє матеріальні та процесуальні правовідносини. Матеріальне право на перерахунок пенсії виникає у пенсіонера-депутата не з факту подання ним заяви про перерахунок, а з факту підвищення зарплати чинним депутатам, від розміру якої залежить розмір пенсії. Заява про перерахунок пенсії може бути подана помилково, наприклад, через неправильну інформацію про зміну зарплати чинних депутатів. У такому разі ніякого права на перерахунок пенсії не виникає, і ПФУ цілком законно відмовить заявнику.

Відмова або задоволення заяви про перерахунок пенсії відбувається в рамках процесуальних правовідносин, для яких юридичним фактом, з якого виникають вказані правовідносини, саме і є звернення із заявою про перерахунок пенсії, а достатньою підставою цього звернення – матеріальне право на перерахунок. Тобто, процесуальне право подати відповідну заяву – лише засіб реалізації матеріального права. Тому матеріальне право на перерахунок пенсії виникає в усіх пенсіонерів-депутатів одночасно, а звернутися із заявою про перерахунок вони можуть кожний в різний час, дехто може і взагалі не скористатися цим процесуальним правом.

Зважаючи на це, належить розрізняти положення закону, якими визначено матеріальне право на перерахунок пенсії і ті положення, які встановлюють порядок реалізації даного права. Якщо матеріальне право на перерахунок пенсії існувало у пенсіонера на момент її призначення, то ніяким законом це право не можна скасувати, оскільки ст. 58 Конституції України закріпила один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Щодо встановлення або невстановлення матеріального права на перерахунок пенсії для тих осіб, кому пенсія ще не призначена, це справа соціальної політики, яка, звичайно, може змінюватися. Змінитися може також порядок перерахунку пенсії, наприклад, через зміни в системі державного управління. Однак це жодним чином не повинно порушувати існуюче право людини на перерахунок пенсії.

Саме тому висновок «про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулись зміни, тобто, по новому врегульовано відносини у даній сфері», як записано в рішенні суду, є хибним з точки зору формальної логіки.

Логічна помилка полягає в тому, що суддя, вказавши, що «у законодавстві, яке регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку», не взяв до уваги, що за «вказаною категорією осіб» стоять як депутати пенсіонери, так і депутати, яким пенсія лише буде призначена в майбутньому, в період дії нового законодавства. А це, як кажуть, дві великі різниці, так само як різними є категорії суддів у відставці та діючих суддів.

Скажу більше: різними бувають і діючі судді, прикладом чого є рішення іншого судді того самого адміністративного суду в аналогічній справі, яке наведено нижче.

+ + +

Витяг з рішення суду від 16.07.2021 року

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року перерахунок пенсії, виплатити різницю недоотриманої пенсії та в подальшому виплачувати пенсію у розмірі 90 відсотків від заробітної плати працюючого народного депутата України - голови комітету Верховної Ради України з урахуванням доплати за науковий ступінь доктора наук та надбавки за почесне звання "заслужений" на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України №15/26-2020/236210 від 10.12.2020, без обмеження граничного розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з травня 2002 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України" у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії…

Позивач зазначає, що 10.12.2020 Управлінням справами Апарату Верховної Ради України їй надано довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України №15/26-2020/236210 внаслідок чого остання звернулась до пенсійного органу із заявою про перерахунок раніше призначеної їй пенсії без обмежень максимального розміру на підставі вказаної довідки.

Проте, відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії за віком призначеної згідно Закону України "Про статус народного депутата України" за даними наданої довідки №15/26-2020/236210 від 10.12.2020, оскільки вказаним законом, на час звернення позивача із заявою, не передбачено проведення перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати народного депутата.

З таким рішенням позивач не погоджується, стверджує, що протиправною відмовою у перерахунку пенсії відповідачем грубо порушено її конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення та вказує, що право на отримання пенсії у розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати та без обмежень її максимального розміру, як і право на її перерахунок у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючого народного депутата України, було надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі чинного на той час законодавства, а отже таке право не може бути обмежено чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення Конституційного суду України №5-р(ІІ)/2020 від 20.06.2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами…

…Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 22 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч. 1ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає Закон України "Про статус народного депутата України".

Відповідно до ч.12 ст.20 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, що діяла станом на час призначення позивачу пенсії) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу…

У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28.12.2014, пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, пунктом 5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015, який набрав чинності 28.03.2015, визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

11.10.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, яким було внесено зміни до ч. 12 ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України", а абз. 3 ч. 6 ст. 20 вказаного закону було виключено. Згідно вказаних змін, пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Положеннями статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд погоджується з позивачем, що нова редакція положень ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України" суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності вказаних законів.

У своєму рішенні від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N 1-28/2008, Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).

Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

Із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій слідує, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Таким чином, внесені зміни повинні стосуватись саме порядку призначення пенсії у разі реалізації особами права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom", № 44277/98, п. 37).

У справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства", "Пічкур проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії".

З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Слід зазначити, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі поданих документів, зокрема довідок щодо розміру посадового окладу за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час здійснення перерахунку, а також довідок про отриману заробітну плату та сплачені з неї податки з основного місця роботи. При цьому, згідно положень ч. 12 ст. 20 Закону, такий перерахунок має здійснюватись без обмеження граничного розміру пенсії..

При цьому, належним і ефективним способом захисту порушеного права, враховуючи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 КАС України, тобто, зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії позивача на підставі поданих документів.

Крім того, суд враховує, що частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Керуючись цієї нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин відзиву на позов, незважаючи на своєчасне отримання ухвали про відкриття провадження у справі, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву як визнання позову.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності свого рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується квитанціями…

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до вимог ч. 12 ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, яка діяла на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 відсотків від заробітної плати працюючого народного депутата України - голови комітету Верховної Ради України з урахуванням доплати за науковий ступінь доктора наук та надбавки за почесне звання "заслужений" на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України... від 10.12.2020, без обмеження граничного розміру пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві...судовий збір у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять грн. 00 коп.)…

Суддя Василенко Г.Ю.

 +++

Один і той самий адміністративний суд, однакові справи, а рішення по них прямо протилежні. В чому причина? Невже якийсь із двох суддів випадково помилився? Якби ж то… 

На цьому сайті опубліковано витяг з науково-експертного висновку, про який зазначено раніше. У ньому була проаналізована судова практика щодо даної категорії справ, зокрема, таких судових рішень:  

- 27.01.2020 № 640/15240/19 окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Шейко Т.І.);

- 17.02.2020 № 640/3913/19 окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Пащенко К.С.);

- 19.03.2020 № 640/1357/19 окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Шевченко Н.М.);

- 14.04.2020 №640/15240/19 шостого апеляційного адміністративного суду м. Київ (судді Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.)

- 14.09.2020 №560/2120/20 Верховного Суду (колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі: Єзеров А.А., Коваленко Н.В., Кравчук В.М., Мороз Л.Л., Чиркін С.М.) у зразковій справі про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення КСУ  від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019.

Рішенням від 17.02.2020 р. ОАС м. Києва за наслідками розгляду справи у задоволенні адміністративного позову заявникові відмовив повністю.

Суд при цьому, зокрема, вказав, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 (у справі за заявою «Великода проти України») підтверджено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії». Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Посилання позивача на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України відмова пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії позивача приводить до звуження (обмеження) змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення не приймається судом до уваги, оскільки, відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яку він отримував до цього, тобто, не відбулося звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист. Відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії, діяв у межах повноважень, визначених законодавством України, тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

У рішенні ОАС м. Києва від 27.01.2020 р. так само відмовлено в задоволенні позову. Це рішення суд мотивував за аналогією з рішенням ОАС від 17.02.2020 р.

Рішення ОАС м.Києва від 19.03.2020 р. щодо відмови у позові обґрунтовано аналогічно з наведеними вище рішеннями від 27.01. та 17.02. 2020 р.

Постановою 14.04.2020 р. Шостий апеляційний адміністративний суд м. Києва залишив без змін зазначене рішення ОАС від 27.01.2020 року.

Погоджуючись з аргументацією суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив також наступне:

1) Згідно п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції, яка набрала чинності з 11 жовтня 2017 року, у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України", її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа, відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії законодавець такої можливості у випадку зміни заробітної плати не передбачив.

2). На момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» прямо передбачав неможливість перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону «Про статус народного депутата України» до 01.10. 2017 р., а іншими законодавчими актами України здійснення такого перерахунку не було передбачено.

3). Колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок (звернення із заявою про перерахунок). Враховуючи, що на момент, коли, на думку позивача, виникло право на перерахунок пенсії, в законодавстві відсутні норми, які регламентували умови і порядок проведення такого перерахунку, у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачу.

4). Судом першої інстанції вірно враховано рішення Європейського суду з прав людини, згідно з яким передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

5) У рішенні КСУ від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

6) Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулись зміни, тобто по новому врегульовано відносини у даній сфері. Посилання на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України відмова пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії позивача приводить до звуження (обмеження) змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення не приймається колегією суддів до уваги, оскільки, відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яку він отримував до цього, тобто, не відбулося звуження обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавлення його права на соціальний захист.

При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Звернемо також увагу на правову позицію Верховного Суду стосовно права на перерахунок пенсії

Верховний Суд 14.09.2020 року ухвалив рішення у справі про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 р. № 7-р (ІІ) / 2019.

У рішенні Верховного Суду наведено наступні аргументи сторін:

ПОЗИВАЧ зазначає:

1). Постійні зміни пенсійного законодавства призвели до того, що колишні працівники прокуратури фактично втратили право на перерахунок пенсії. У тому числі, до такого призвело делегування Кабінету Міністрів України повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури. Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років так і не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

2). Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 (справа №826/8546/18) звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких  покладено саме на уряд, що у свою чергу, призвело до неможливості проведення органами ПФУ перерахунку пенсій працівникам прокуратури, а також численних звернень пенсіонерів до суду щодо оскарження дій територіальних управлінь Пенсійного фонду України. Суди у зазначеній справі визнали протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено ч.20 ст.86 Закону «Про прокуратуру» та зобов`язали Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.Проте, рішення суду фактично Кабінетом Міністрів України не виконано.

3) Конституційний Суд України 13.12.2019 за результатами розгляду справи №3-209/2018 визнав таким, що є неконституційним положення ч.20 ст. 86 Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Дане положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4) Від 13.12.2019 чинне законодавство визначає, що підставою для перерахунку пенсії колишнім працівникам прокуратури є підвищення заробітної плати діючим працівникам прокуратури. Постановою КМУ підвищено зарплати працівникам прокуратури в розумінні чинної редакції ст.86 чинного Закону «Про прокуратуру», а тому він має безумовне право на перерахунок пенсії.

5) Перерахунок пенсії слід здійснити без обмеження її максимальним розміром, оскільки призначення пенсії відбулось до 01.01.2016 (дата внесення відповідних змін щодо обмеження максимального розміру пенсії до законодавства). Посилається на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.11.2019 (справа №360/1428/17).

ВІДПОВІДАЧ зазначає:

а) у спірних правовідносинах підставою для перерахунку пенсії позивача буде ухвалення відповідного нормативно-правового акту про підвищення заробітної плати працівників прокуратури після рішення від 13.12.2019 №7-р(II)/2019. Оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин та після 13.12.2019 такого нормативно-правового акту прийнято не було, відсутні підстави для перерахунку пенсії позивача;

б) оскільки позивач звернувся за перерахунком пенсії 10.03.2020, то для перерахунку пенсії слід застосовувати норми законодавства, чинні на момент здійснення такого перерахунку.

Оцінюючи аргументи сторін, законодавство та зміни до нього щодо пенсійного забезпечення прокурорів, Верховний Суд дійшов висновків, що в Україні з 01.01.2015 р.:

1) жоден закон не визначав умов (підстав) і порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону «Про прокуратуру»;

2) законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України;

3) Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури;

4) така бездіяльність Кабінету Міністрів України призвела до чисельних судових спорів між пенсіонерами, які отримують пенсію відповідно до Закону «Про прокуратуру» та Пенсійним фондом.

5) Конституційний Суд України встановив такий порядок виконання рішення №7-р(II)/2019: ч.20 ст.86 Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; вказана частина ч.20 ст.86 підлягає застосуванню в первинній редакції:

«20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».

6) У рішеннях про відмову заявникам у перерахунку пенсії пенсійний орган посилається на положення постанови КМУ «Про умови оплати праці прокурорів» від 11.12.2019 №1155, за змістом п. 7 якої встановлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України "Про прокуратуру". Натомість заявники просять здійснити перерахунок їх пенсії виходячи з постанови КМУ від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанови Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», яка жодних обмежень не містить.

Ключовими правовими питаннями, на які належить відповісти для правильного вирішення цього спору, Верховний Суд вважає:

- чи є постанова КМУ від 30.08.2017 №657 рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам»?

- у випадку, якщо суд встановить наявність права на перерахунок пенсії, з якої дати пенсійний орган зобов`язаний здійснити такий перерахунок?

- у якому відсотковому розмірі відносно заробітної плати підлягає перерахунку пенсія та чи підлягає пенсія перерахунку без обмеження її розміру?

 Доводи відповідача про те, що після набрання чинності рішенням КСУ від 13.12.2019 р. нормативно-правового акту про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури не ухвалено, а тому відсутні підстави для перерахунку пенсії, є помилковими та не доводять правомірності його дій, оскільки чинна з 13.12.2019 норма ч.20 ст.86 Закону «Про прокуратуру» визначає умовою перерахунку пенсії за вислугу років підвищення заробітної плати прокурорським працівникам. Суд враховує, що грошове забезпечення працівників прокуратури істотно збільшилося ще в жовтні 2017 року, а теперішній розмір пенсії позивача останній раз перераховувався ще у 2015 році.

Протягом усього періоду дії норми ст.86 Закону «Про прокуратуру», яка визначала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, позивач мав право на перерахунок пенсії, проте був позбавлений можливості таке право реалізувати з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України.

Така бездіяльність уряду була предметом розгляду у судах. Верховний Суд в постанові від 24.04.2019 (справа №826/8546/18) звернув увагу, що КМУ протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом «Про прокуратуру» покладено саме на уряд. Суди визнали протиправною бездіяльність уряду щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури та зобов`язали КМУ протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Проте рішення суду фактично урядом не виконано.

Відсутність затвердженого КМУ порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами ПФ перерахунку зазначених пенсій, у тому числі пенсії позивача. Реалізація його права була забезпечена саме рішенням Конституційного Суду від 13.12.2019. Через це Верховний Суд вважає підхід відповідача до вирішення заяви позивача незаконним. Суд зазначає, що в цій ситуації позивач має право на перерахунок його пенсії.

Хибним є твердження ПФ, що для реалізації права на перерахунок пенсії, визначеного ст.86 Закону «Про прокуратуру» в редакції, що діє з 13.12.2019 р., обов`язковою умовою є прийняття урядом нової постанови про підвищення заробітної плати прокурорським працівникам. На час прийняття КСУ рішення уже існувала суттєва різниця в оплаті праці діючих працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів. Ця нерівність має усуватись ПФ шляхом беззастережного (відносно дати ухвалення рішення про збільшення заробітку діючих працівників прокуратури) задоволення заяв пенсіонерів про перерахунок пенсії, поданих після 13.12.2019 року.

Постанова КМУкраїни від 30.08.2017 №657 є чинною, а тому відсутні підстави для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам».

Верховний Суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до ст.86 Закону «Про прокуратуру» на підставі довідки прокуратури Хмельницької області про заробітну плату прокурорських працівників.

Щодо дати, з якої Пенсійний орган зобов`язаний здійснити перерахунок пенсії позивача, Верховний Суд звертає увагу, що первинна редакція ч.20 ст.86 Закону «Про прокуратуру» до 13.12.2019 (дата ухвалення рішення КСУ) не набирала чинності та не застосовувалася, оскільки цю первинну редакцію з 01.01.2015 р. було змінено на речення «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України». Ці зміни внесені в текст даної статті ще до дати набрання нею чинності 15.07.2015 р. Тому ч.20 ст.86 (в її первинній редакції, якою визначено умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років працівникам прокуратури) на підставі рішення КСУ набрала чинності 13.12.2019 та підлягає застосуванню починаючи з цієї дати. Отже, після тривалої перерви (01.01.2015-12.12.2019) з`явилася/набрала чинності норма Закону, що визначає умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону «Про прокуратуру».

Вирішуючи питання щодо порядку перерахунку пенсії за вислугу років колишнього працівника прокуратури, Верховни Суд враховує, що: а) перерахунок пенсії проводиться за заявою особи, до якої додаються необхідні документи на підтвердження умов, що зумовлюють перерахунок пенсії; б) відповідно до ч.20 ст. 86 Закону «Про прокуратуру» перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Оскільки ч.20 ст.86 набула чинності з 13.12.2019, ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 13.12.2019. Поширення дванадцяти місячного періоду або будь-якого іншого періоду в цьому випадку є неможливим.

Щодо відсоткового розміру відносно заробітної плати, в якому підлягають перерахунку пенсії та чи підлягають зазначені пенсії перерахунку без обмеження їх граничного розміру Верховний Суд зазначив:

а) Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до постанови КМУ. Відсоток заробітної плати та обмеження пенсії максимальним розміром є похідними і мають вирішуватись після вирішення питання про наявність права на перерахунок.

б) Відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури. Відтак спору щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.

в) Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних. Позивач вимагає перерахунку його пенсії з 13.12.2019, тому судом передусім надана оцінка правовідносинам, що виникли з цієї дати. Проте матеріали типових справ свідчать, що нерідко позивачі просять суд зобов`язати відповідачів здійснити перерахунок їх пенсії за періоди до згаданого рішення Конституційного Суду України.

Колегія суддів зазначає, що в період з 01.01.2015 до 13.12.2019 в Україні не було жодного Закону чи іншого нормативно-правового акту, що визначав би умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про прокуратуру». Водночас особи, яким пенсія цього виду була вже призначена, продовжували її отримувати в призначеному розмірі (сума виплати не була зменшена), а також мали право змінити вид пенсійного забезпечення (наприклад, звернутися про призначення їм пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV). Усталена практика Верховного Суду свідчить про безпідставність вимог заявників до органів ПФ про перерахунок їм після 01.01.2015 пенсії на умовах та в порядку, що був визначений частиною вісімнадцятою ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції до 01.01.2015) та редакції ч.20 ст.86 Закону «Про прокуратуру», яка фактично набрала чинності лише 13.12.2019.

г) Також безпідставними є вимоги позивачів про перерахунок розміру пенсії на підставі частини вісімнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії та визначала умовою перерахунку пенсії за вислугу років працівника прокуратури збільшення заробітної плати за посадою, з якої ця особа звільнялася на пенсію), оскільки зазначена норма ще з 01.01.2015 є нечинною. У таких випадках судам слід керуватись діючим законодавством, зокрема, ст.86 Закону «Про прокуратуру».

Правові висновки та рішення Верховного Суду

За результатом розгляду справи №560/2120/20 як зразкової Верховний Суд дійшов наступних правових висновків:

Від 13.12.2019 р. особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону «Про прокуратуру» (№1789-ХІІ або №1697-VІІ) мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам (зокрема на підставі постанови КМУ № 657); такі пенсії перераховуються з 13.12.2019 р.;

вимоги щодо відсотку заробітної плати, з якого відбувається перерахунок пенсії, та вимоги щодо здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру, задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє).

 Додатково встановлено: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Ознаками цієї типової справи є: а) позивач - особа, яка отримує пенсію, призначену відповідно до Закону «Про прокуратуру»; б) відповідач-територіальні органи Пенсійного фонду України; в) предмет спору – вимога зобов`язати відповідача перерахувати пенсію відповідно до відповідних статей Закону «Про прокуратуру»; г) звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії після 13.12.2019.

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами перерахувати пенсію відповідно до Закону «Про прокуратуру» після рішення КСУ від 13.12.2019 р.

Обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, є можливі істотні розбіжності у фабулах справ.

Позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №12 від 12.03.2020 про відмову позивачу в перерахунку пенсії за вислугу років;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з 13.12.2019 здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону «Про прокуратуру» на підставі довідки прокуратури від 05.03.2020 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Аналіз судової практики щодо права народного депутата України на перерахунок призначеної пенсії у порівнянні з правовою позицією Верховного Суду щодо розгляду справ про перерахунок пенсії прокурорам вказує на наявність протилежного підходу до застосування  судами однотипного законодавства, яким регулюються схожі відносини, що відрізняються лише за суб’єктом права на пенсійне забезпечення (народний депутат або прокурор).

Таку протилежність підходу зумовлює правова позиція Конституційного Суду України щодо законодавства, яким визначаються вказані правовідносини.

Попри те, що правова позиція Верховного Суду стосується пенсійного забезпечення відповідно до Закону «Про прокуратуру», висновок КСУ щодо неконституційності положення «умови та порядок перерахунку призначених пенсій… визначаються Кабінетом Міністрів України», яким було змінено одночасно також ч.12 ст. 20 Закону «Про статус народного депутата України», має преюдиційне значення при вирішенні судами справ про перерахунок пенсії, призначеної народному депутату України. Разом з тим, правові позиції як КСУ, так і Верховного Суду не мають чіткого визначення у питанні дії закону в часі та не дають відповіді на питання щодо вимог ст.ст. 22 і 58 Конституції України, на які посилаються позивачі.  

Саме тому в нашому науково-експертному висновку було запропоновано Верховному Суду узагальнити судову практику і визначити єдиний підхід до вирішення судами справ даної категорії. Водночас, з огляду на статтю 24 Конституції щодо забезпечення рівності прав і рівності перед законом, а також уніфікації правового регулювання пенсійних відносин н.д. існує необхідність законом про внесення змін до Закону про статус народного депутата України визначити єдиний підхід до регулювання пенсій н.д. на наступний час, встановивши у його перехідних положеннях окремий порядок врегулювання існуючих правових відносин щодо перерахунку, за бажанням народного депутата, пенсій, призначених до початку дії вказаного закону згідно з новим єдиним підходом. Щоб у нинішніх і наступних панів депутатів та панів суддів КСУ не було спокуси крутити "європейською практикою" на свій розсуд, а за ними й окремим суддям адмінсудів перетворювати закон на "дишло": куди повернув, туди й вийшло...

На жаль, Верховний Суд продовжує не помічати вказаного безладу в судовій системі. Тому й з'являються такі судові рішення, які дають змогу чиновникам ПФУ порушувати життєві права не лише колишніх депутатів чи прокурорів, і навіть суддів, а й сотень тисяч пенсіонерів інших категорій, закреслюючи європейський вибір, що його так наполегливо задекларувало державне керівництво аж на конституційному рівні, водночас рухаючи країну в протилежному напрямі своїми безглуздими "реформами". 

* * *

ЧИЯ СПРАВА СПАСІННЯ УТОПАЮЧИХ ? 

     Ознайомлення з аудитом змін до законодавства щодо пенсійного забезпечення народних депутатів, здійсненим віце-президентом Асоціації народних депутатів України В.Г. Мельничуком, вкотре засвідчує, що "реформатори" продукують "реформи" в усіх сферах життя, наплювавши на Конституцію України. Публікуючи вказаний матеріал, необхідно висловити кілька міркувань щодо пропозицій автора аудиту.  

АУДИТ

змін положень Закону України «Про статус народного депутата України» в частині захисту та гарантування пенсійних прав народних депутатів України

Мною, Мельничуком Віталієм Григоровичем, віце-президентом АНДУ, державним аудитором, заступником голови Рахункової палати в 1997-2005рр, здійснено аудит положень абзацу 16 статті 32 Закону України «Про статус народного депутата України» в усіх редакціях від 1992 до 2001 року та положень частини 12 статті 20 цього закону в усіх редакціях від 2001 року до сьогодні.  

Стаття 20 «Гарантії трудових прав народного депутата України» закону України «Про статус народного депутата України» в редакції 2001 року та стаття 32 «Захист трудових прав народного депутата України» цього ж закону в редакції 1992 року своїми положеннями, відповідно, частини 12 та абзацу 16 покликані гарантувати, регулювати та захищати трудові пенсійні права народного депутата України.  

Необхідність проведення аудиту викликана потребою встановлення реального стану справ, необхідністю підготовки матеріалів для подання Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини для подальшого скерування його подання до Конституційного Суду України та планування дієвої стратегії боротьби АНДУ за повернення пенсійних прав народних депутатів, попраних грубим антиконституційним беззаконням.

І. Результати  аудиту засвідчили:

1.     Закон України «Про статус народного депутата України» було прийнято Верховною Радою України першого скликання 17 листопада 1992 року.

2. Стаття 32 Закону «Захист трудових прав народного депутата України» містила лише одне положення, яке стосувалося пенсійних прав народного депутата. Воно було сформульовано абзацом 16 таким чином: «При досягненні пенсійного віку колишньому депутату призначається пенсія, яка становить 80 процентів місячного окладу, встановленого на той час для працюючого народного депутата України.»

3.     До 1997 року це положення залишалось незмінним.

Із 1997 року, з прийняттям Конституції України, і до 2001 року відбувалося уточнення і розширення цього положення і тим самим уточнення і розширення пенсійних прав народних депутатів.

4.     Зокрема , в 1997 році:

- було встановлено мінімальний страховий стаж для виходу на пенсію (25 і 20 років, відповідно, чоловіки і жінки);

- гарантовано збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний повний рік роботи понад 25  років для  чоловіків і понад 20 років для жінок, без обмеження граничного розміру пенсії;

- гарантовано повну виплату пенсії працюючому народному депутату.

5. В 1998 році було здійснено дуже важливий захід: введено індексацію пенсії народному депутату відповідно до заробітної плати діючого народного депутата.

6. В 2001 році статтю 32 Закону «Захист трудових прав народного депутата України» було доповнено абзацом 17, яким було введено положення про пенсії вдовам (вдівцям) померлих депутатів. Їх пенсія встановлюється для одного непрацездатного члена сім'ї на рівні 70 відсотків заробітної  плати діючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу та 90 відсотків - на двох і більше членів сім'ї на день звернення за пенсією.

7. В 2001 Верховна Рада схвалили нову редакцію Закону «Про статус народного депутата України». Стаття 20 «Гарантії трудових прав народного депутата України» в частині 12 ввібрала в себе всі положення попередньої редакції статті 32 та отримала ряд позитивних доповнень. Зокрема Законом було:

- гарантовано право депутата на дострокову пенсію за два роки до пенсійного віку;

- уточнено положення щодо перерахунку пенсії відповідно до розміру  заробітної плати працюючого народного депутата України з урахуванням всіх доплат та надбавок.

Як наслідок, саме редакція закону від 2001 року «Про статус народного депутата України» стала найбільш повною щодо гарантій захисту та чіткості регулювання пенсійних прав народних депутатів України. Положення частини 12 статті 20 «Гарантії трудових прав народного депутата України» в редакції Закону від 2001 року залишалися незмінними до 2006 року.

В 2006 році розпочалося анти законне, протиконституційне ЗНИЩЕННЯ трудових пенсійних прав народних депутатів. Знищення посилювалося із року в рік у 2011-2015 роках і закінчилося в 2017 році повним розгромом трудових пенсійних прав народних депутатів.

Знищення пенсійних трудових прав народних депутатів відбувалося всупереч Конституції України, стаття 22 якої встановлює: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.»

Коротка хронологія цього беззаконня та його аналіз:

1.     01.01.2006. Змінами до статті 20 встановлюється, що пенсія працюючому народному депутату не виплачується (перше незаконне обмеження, на яке, на жаль ми не відреагували).

2.     01.10.2011. Змінами до статті 20 встановлено:

-максимальне обмеження пенсії народним депутатам в 10 мінімальних пенсій;

-народний депутат може вийти на пенсію достроково не за два роки, як раніше, а за 1,5 роки.

3.     01.01.2012. Ліквідовано право народного депутата на додаткову пенсію за кожний рік роботи вище мінімального стажу.

4.     01.05.2014. Змінами до статті 20 зменшено 80% на 70%, це виглядає так: «При досягненні пенсійного віку колишньому депутату призначається пенсія, яка становить 70 процентів (було 80%) місячного окладу, встановленого на той час для працюючого народного депутата України.»

5.     01.04.2015. Змінами до статті 20 зменшено 70% на 60%: «При досягненні пенсійного віку колишньому депутату призначається пенсія, яка становить 60 процентів (було 80%, потім 70%) місячного окладу, встановленого  на  той  час  для  працюючого  народного депутата України.»

6.     01.04.2015. Незаконно ліквідовано перерахунок пенсії народного депутата в залежності від зарплати народного депутата. Встановлено, що «Умови перерахунку пенсії визначаються Кабінетом Міністрів».

7.     11.10 2017. Законом 2148-УІІІ-2017 антиконституційно знищено всі головні положення частини 12 статті 20 «Гарантії трудових прав народного депутата України» в редакції Закону від 2001 року щодо пенсії народних депутатів, а саме:

-         повністю ліквідовано положення щодо порядку обрахунку пенсії народного депутата, яке діяло 25 років, з 1992 до 2017 року (80-70-60%);

-         повністю ліквідовано положення щодо перерахунку пенсії;

-         повністю ліквідовано положення щодо призначення пенсії вдовам (вдівцям);

8.     11.10 2017. Законом 2148-УІІІ-2017 всупереч статті 22 Конституції України встановлено, що пенсійне забезпечення народних депутатів України здійснюється на загальних засадах.

9.     Станом на 30.06.2023 року частина 12 статті 20 викладена в такій редакції: «Пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".»

ІІ. Висновки:

1.     Закон «Про статус народного депутата України», прийнятий в листопаді 1992 року Верховною Радою першого скликання гарантував основні пенсійні права народних депутатів України, заклав основи пенсійного забезпечення цієї категорії громадян та подальшого розвитку пенсійних положень закону.

2. Після прийняття Конституції України, в 1997 - 2001 роках відбувалося уточнення і розширення пенсійних положень Закону і тим самим уточнення і розширення пенсійних прав народних депутатів України.

3.     Завершенням цього позитивного процесу стала редакція Закону «Про статус народного депутата України» від 2001 року, яка найбільш повно забезпечила гарантії захисту та чіткість регулювання пенсійних прав народних депутатів України.

4. В 2006 році розпочався антиконституційний наступ на трудові пенсійні права народних депутатів, який закінчився в 2017 році повним їх ЗНИЩЕННЯМ. Як наслідок було: повністю ліквідовано положення щодо порядку обрахунку пенсії народного депутата, яке діяло 25 років, з 1992 до 2017 року (80-70-60%); повністю ліквідовано положення про порядок  перерахунку пенсії; повністю ліквідовано положення щодо призначення пенсії вдовам (вдівцям) та всі інші пенсійні положення Закону.

5.     В даний час, всупереч статті 22 Конституції України встановлено, що пенсійне забезпечення народних депутатів України здійснюється на загальних засадах, відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".»

ІІІ. Пропозиції.

1.     Використати матеріали цього аудиту при підготовці звернення до Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України для подальшого його подання до Конституційного Суду України.

2. Зважити, який краще обрати варіант відновлення трудових пенсійних прав народних депутатів України (поновлення неконституційно знищених  прав, внесення нового законопроекту, інше).

3. На прикладі попрання пенсійних прав народних депутатів донести до керівництва Держави, Парламенту, Уряду, парламентських фракцій, народних депутатів інформацію про те як це було і про недопустимість антиконституційного свавілля в державі. Теж саме, щодо лідерів громадської думки і громадськості. Добре продумати, як це краще зробити. Не треба боятись людей. Навпаки, треба говорити «Якщо із нами так обійшлись, то як обійдуться (обходяться) із вами? Діючі особи, ініціатори і виконавці беззаконня відомі. Їх список треба дати.

4.     Ми не захистили самі себе. Упустили. Це погано. Та це було колись. А сьогодні треба працювати, працювати і працювати.

 Віталій Мельничук,

Віце-президент АНДУ

________________

Далі буде